Моррісон Вільям - Чувал, Моррісон Вільям

Ваші вчені просять мене вирішити проблеми, на які вони без моєї допомоги витратили б роки. А коли задають питання ваші правителі, вони виявляються найбільш дурними з усіх, бо хочуть знати тільки одне: як утриматися при владі. Ніхто не питає того, що треба.

– Про долю людства?

– Це пророцтво віддаленого майбутнього. Це поза моїми можливостями.

– Що ж ми повинні питати?

– Ось питання, якого я очікував. Вам важко зрозуміти його важливість, тому що кожен з вас зайнятий тільки самим собою.

Чувал замовк, потім пробурмотів:

– Я балакаю недозволені дурниці, коли розмовляю з цими дурнями. Але навіть дурниця може вважатися інформацією. Інші не розуміють, що в великих справах прямота небезпечна. Вони задають мені питання, які потребують спеціальних відповідей, а їм слід було б запитати про що-небудь загальне.

– Ви не відповіли мені.

– Це частина відповіді – сказати, що питання важливе. Ваші зверхники бачать в мені цінну власність. Їм слід було б запитати, та чи велика моя цінність, як це здається. Їм слід було б запитати, що приносять мої відповіді – користь чи шкоду.

– А що вони приносять?

– Шкоду, величезну шкоду.

Зіблінг був вражений. Він сказав:

– Але якщо ваші відповіді правдиві ...

– Процес досягнення істини так само цінний, як і сама істина. Я позбавив вас цього. Я даю вашим вченим істину, але не всю, бо вони не знають, як досягти її без моєї допомоги. Було б краще, якщо б вони пізнавали її ціною багатьох помилок.

– Я не згоден з вами.

– Вчений запитує мене, що відбувається в живій клітині, і я кажу йому. Але якби він досліджував клітку самостійно – нехай ціною витрати багатьох років, він прийшов би до фінішу не тільки з цим знанням, але і безліччю інших, зі знанням речей, про які він зараз навіть не підозрює, а вони тісно пов'язані з його наукою. Він отримав би багато нових методів дослідження.

– Але ж в деяких випадках знання корисно саме по собі. Наприклад, я чув, що вже використовується запропонований вами дешевий процес виробництва урану на Марсі. Що в цьому шкідливого?

– А вам відомо, скільки є необхідної сировини? Ваші вчені не продумали цього питання, вони розтринькають всю сировину і занадто пізно зрозуміють, що вони наробили. Адже у вас вже було так на Землі. Ви дізналися, яким чином можна дешево переробляти воду; ви витрачали воду нерозважливо, і незабаром вам перестало її вистачати.

– Що поганого в тому, щоб врятувати життя вмираючого пацієнта, як це робили деякі лікарі? – Перше питання, яке слід було б поставити, це – чи варто рятувати життя такого пацієнта.

– Але саме цього лікар не повинен питати. Він повинен намагатися врятувати всіх вмираючих. Абсолютно так само, як ви ніколи не питаєте, в добро чи зло звернуть люди ваші знання. Ви просто відповідаєте на їхні запитання.

– Я відповідаю тільки тому, що мені все одно, мене не цікавить, як вони використовують те, що я скажу. Хіба лікарям теж все одно?

Зіблінг сказав:

– Мається на увазі, що ви відповідаєте на питання, а не задаєте їх. До речі, чому ви взагалі відповідаєте?

– Деякі представники людства люблять хвалитися, інші – робити так зване добро, треті – добувати гроші. Те невелике задоволення, яке я можу ще отримувати від життя, полягає в тому, щоб давати інформацію.

– А ви не могли б знаходити задоволення в брехні?

– Я так само не здатний брехати, як ваші птахи не здатні покинути Землю на власних крилах.

– Ще одне питання. Чому ви зажадали, щоб під час відпочинку розмовляв з вами саме я? У нас є блискучі вчені, великі люди всіх сортів, з яких ви могли б вибирати.

– Мене не цікавлять великі представники вашої раси. Я обрав вас, тому що ви чесні.

– Дякую, але на Землі багато інших чесних людей. І на Марсі і на інших планетах. Чому я, а не вони?

Чувал, здавалося, вагався:

– Це надало мені маленьке задоволення. Можливо, тому, що я знав: мій вибір буде неприємний тим ... сімом ...

Зіблінг посміхнувся.

– Ви не так вже байдужі, як вам здається. Вважаю, дуже важко бути байдужим до сенатора Хоррігана.

Це був тільки перша з багатьох розмов з Чувалом. Спочатку Зіблінга вельми стурбувало попередження Чувала щодо небезпеки, що загрожує людству, якщо його (Чувала) радами будуть і надалі настільки нерозважливо користуватися. Але було б безглуздям намагатися переконати урядові установи, що Чувал, що приносить щодня не один мільйон, є лихом, а не благословенням людського роду, і Зіблінг навіть не намагався цього зробити. Через деякий час він постарався загнати всі ці неприємні думки якомога глибше.

Оскільки розмови велися через кожні двадцять годин, Зіблінгу довелося реорганізувати свій розклад, що було не так уже й просто для людини, яка звикла до доби міжпланетної, 30-тигодинної. Але він відчував себе з лишком нагородженим за це занепокоєння регулярними бесідами з Чувалом. Він дізнався безліч нового про планети, сонячну систему, галактики, але всі ці відомості отримував випадково, не ставлячи спеціальних питань. Оскільки його пізнання в астрономії обмежувалися шкільним курсом, йому ніколи і в голову не приходило, що існує цілий ряд питань, які слід було б поставити – головним чином щодо інших галактик.

Втім, ймовірно, нічого б не змінилося, якби він і задав ці питання, бо деякі відповіді зрозуміти було занадто важко. Він витратив три бесіди поспіль, намагаючись усвідомити, яким чином Чувал зміг без будь-якого попереднього контакту з людьми зрозуміти земну мову капітана Ганко в той історичний час, коли цей надрозум вперше відкрив себе людям, і як він зміг відповісти словами, практично позбавленими всякого акценту. Але навіть після трьох бесід у Зіблінга залишилося лише дуже туманне уявлення про те, як це робилося.

Це не було телепатією, як він думав спочатку. Це був надзвичайно заплутаний аналітичний процес, що враховує не тільки слова, які вимовлялися, але і природу міжпланетного корабля, скафандрів, які носили люди, манеру їхньої розмови і безліч інших факторів, що характеризують як психологію того, хто говорить, так і його мову. Це було схоже на міркування математика, що намагається пояснити людині, що не знає навіть арифметики, як він визначає рівняння складної кривої по її короткій дузі. Тільки Чувал не в приклад математику міг виконати все це у власній, так би мовити, голові без допомоги паперу й олівця.

Через рік Зіблінг вже не зміг би сказати, що більш займало його: ці часові бесіди з Чувалом або хитромудро-дурні вимоги деяких чоловіків і жінок, які заплатили свої сотні тисяч за дорогоцінні шістдесят секунд. Крім порівняно простих запитань, що задаються вченими і шукачами щастя, які бажали знати, де можна знайти дорогоцінні метали, траплялися і складні проблеми, котрі обіймали по кілька хвилин.

Наприклад, одна жінка запитала, де знайти її зниклого сина. Без необхідних даних, з яких можна було б почати, навіть Чувал не міг сказати їй нічого певного. Вона полетіла назад і повернулася через місяць з величезною кількістю інформації, ретельно підібраною в порядку зменшення важливості відомостей. Чувалу знадобилося менше трьох хвилин, щоб відповісти, що син її, мабуть, живий і перебуває в малодослідженій області Ганімеда.

Всі розмови з Чувалом, в тому числі і бесіди Зіблінга, записувалися на плівку, а записи зберігалися в центральному архіві на Землі. Багато із записів Зіблінг не розумів – деякі тому, що вони були суто технічними, інші – тому що вони були на незнайомій йому мові. Чувал, звичайно, негайно вивчав всі мови за допомогою процесу, суть якого він так і не зміг пояснити Зіблінгу, а в центральному архіві технічні експерти і експерти-лінгвісти ретельно вивчали кожну фразу кожного питання і відповіді, щоб, по-перше, переконатися, що клієнт не був злочинцем, і, по-друге, щоб мати дані для збору прибуткового податку, коли клієнт за допомогою Чувала добуде багатство.

До кінця року Зіблінг переконався в правильності прогнозів Чувала щодо лих, що загрожують людству. Вперше за століття число вчених-дослідників не збільшилася, а зменшилася. Знання Чувала зробили цілий ряд досліджень непотрібними і знищили закономірну послідовність відкриттів. Чувал прокоментував цей факт Зіблінгу.

Зіблінг кивнув:

– Я бачу. Людство втрачає незалежність.

– Так, і я з вірного його раба перетворююся на його ж господаря. А я ж хочу бути господарем не більш, ніж рабом.

– Ви можете піти, як тільки захочете. Людина у відповідь на це зітхнула би – Чувал сказав просто:

– У мене немає сили чогось бажати. На щастя, ця проблема скоро буде вирішена без мене.

– Ви маєте на увазі політичні склоки?

Цінність Чувала неймовірно збільшилася, і одночасно з цим посилилася жорстока боротьба за право користуватися його послугами. Фінансова політика набувала дивний напрям. Президенти, власники і директори стали майже маріонетками, бо всі головні питання політики тепер вирішувалися не на основі вивчення фактів, а шляхом звернення до Чувала. Чувал часто давав поради запеклим противникам, і це було схоже на гру в космічні шахи, де гігантські корпорації та урядові агентства були пішаками, а мішок – гравцем, що робить поперемінно ходи то за одну, то за іншу сторону. Назрівали кризи – і економічні і політичні.

Чувал сказав:

– Я маю на увазі і політичні склоки і багато іншого. Боротьба за мої послуги стала занадто жорстокою. Вона може мати тільки один кінець.

– Ви маєте на увазі, що буде зроблена спроба вас вкрасти?

– Так.

– Навряд чи це можливо. Ваша охорона весь час посилюється.

– Ви недооцінюєте силу жадібності.

Він мав рацію – Зіблінгу довелося переконатися в цьому досить скоро.

В кінці чотирнадцятого місяця його служби, через півроку після провалу Хоррігана на перевиборах, з'явився клієнт, що заговорив з Чувалом на марсіанському діалекті Прдл — екзотичній мові, відомій дуже небагатьом. Він звернув на себе увагу Зіблінга ще й тому, що заздалегідь сплатив мільйон за безпрецедентну привілей говорити з Чувалом десять хвилин поспіль. Розмова була записана, але, природно, залишилася незрозумілою ні Зіблінгу, ні будь-кому іншому з службовців станції. Примітно було ще й те, що незнайомець залишив астероїд через сім хвилин, так і не використавши три хвилини, що залишилися та яких було б достатньо для отримання відомостей, як сколотити кілька невеликих маєтностей.