Моррісон Вільям - Чувал, Моррісон Вільям

Під цим він має на увазі бесіду з ким-небудь, хто буде задавати, як він висловлюється, розумні питання і не стане квапити з відповідями.

– І ви пропонуєте, щоб уряд витрачав три години через кожних двадцяти – сто вісімдесят мільйонів готівкою?!

– Вісімнадцять мільйонів ... – прошепотів секретар.

– Це час витрачається не дарма. Якщо Чувал перевтомився, він передчасно загине.

– Це ви так вважаєте?

– Ні, сер, це сказав Чувал.

Тут сенатор Хорріган пустився в розмови про необхідність викриття злочинних планів, і Зіблінга звільнили від подальшого допиту. Були викликані інші свідки, але насамкінець Сенатська комісія так і не змогла прийти до скільки-небудь певного рішення, і було внесено пропозицію залучити до розслідування сам Чувал.

Оскільки, однак, Чувал не міг з'явитися в Сенат, Сенату довелося з'явитися до Чувала. Комітет семи не міг приховати деякого занепокоєння, коли корабель загальмував і простягнув причальні гаки до поверхні астероїда. Кожному з членів Комітету вже доводилося подорожувати в просторі, але раніше пунктами призначення були цивілізовані центри, і сенаторам, мабуть, не посміхалася перспектива висадки на цій позбавленої повітря і світла скелястій брилі.

Представники телевізійних компаній були тут як тут. Вони висадилися і встановили свої апарати ще до того, як сенатори зробили перші боязкі кроки з безпечних кабін корабля.

Зіблінг зазначив з усмішкою, що в цій обстановці, що дещо лякає, далеко від батьківщини, сенатори були набагато менш самовпевнені. Йому належало грати роль доброзичливого екскурсовода, і він із задоволенням взявся за цю справу.

– Чи бачите, джентльмени, – сказав він шанобливо, – за порадою Чувала було вирішено убезпечити його від можливої загрози з боку метеоритів. Саме метеори знищили цілком цю дивну расу, і тільки завдяки щасливому випадку останній її представник уник цієї долі. Тому ми побудували непробивний купол–укриття, і тепер Чувал живе під його захистом. Клієнти консультуються з ним використовуючи телевізійну і телефонний зв'язок, що майже так само зручно, як і особиста бесіда.

Сенатор Хорріган поспішив вчепитися в найістотніший пункт цього повідомлення.

– Ви маєте на увазі, що Чувал знаходиться в безпеці, а ми підставлені під удари метеоритів?

– Зрозуміло, сенатор. Чувал – єдиний в своєму роді. Людей, навіть сенаторів, багато. Їх завжди можна замінити шляхом виборів.

Сенатор позеленів від страху.

– Я думаю, це образа – вважати, що уряд не дбає про безпеку і здоров'я своїх службовців.

– Я теж так думаю. Я живу тут цілий рік. – І Зіблінг додав м'яко: – Чи не бажаєте ви, джентльмени, поглянути на Чувала?

Джентльмени втупилися на телевізійний екран і побачили Чувал, який спочивав на своєму сидінні, схожий на джутовий мішок з картоплею, кинутий на трон і забутий там. Він виглядав настільки неживим, що всім здавалося дивним, чому він залишається в вертикальному положенні і не валиться набік. Проте деякий час сенатори не могли стримати почуття побожного жаху, що охопив їх. Навіть сенатор Хорріган мовчав.

Втім, це скоро минуло, і він заявив:

– Сер, ми офіційна слідча комісія міжпланетного Сенату, і ми прибули сюди, щоб задати вам кілька питань.

Чувал не виявив жодних ознак бажання відповісти, і сенатор Хорріган, відкашлявшись, продовжував:

– Чи правда, сер, що ви вимагаєте два години повного відпочинку з кожних двадцяти годин і одну годину на розваги, або – я, мабуть, висловлюся точніше – на заспокоєння?

– Це правда.

Хорріган чекав продовження, але Чувал не в приклад сенаторам не став вдаватися в подробиці. Один з членів Комітету запитав:

– Де ж ви знайдете індивідуума, здатного нести розумну бесіду з настільки мудрою істотою, як ви?

– Тут, – відповів Чувал.

– Необхідно ставити конкретні питання, сенатор, – зауважив Зіблінг. – Чувал зазвичай не говорить про те, про що його не питають спеціально.

Сенатор Хорріган поспішно сказав:

– Я вважаю, сер, що коли ви говорите про підшукування інтелекту, гідного бесіди з вами, ви маєте на увазі одного з членів нашого Комітету, і я впевнений, що з усіх моїх колег немає жодного, хто б не був придатний для цієї мети . Але всі ми не можемо витрачати наш час, необхідне для виконання безлічі інших обов'язків, і я хотів би запитати вас, сер, хто з нас, на вашу думку, в особливості має в своєму розпорядженні мудрість, необхідну для цього величезного завдання?

– Ніхто, – сказав Мішок.

Сенатор Хорріган був збентежений. Інший сенатор почервонів і запитав:

– Тоді хто ж?

– Зіблінг.

Хорріган забув про своє благоговіння перед Чувал і закричав:

– Це підлаштовано заздалегідь!

Другий сенатор спитав:

– А чому тут немає інших клієнтів? Хіба час Чувал нікому не проданий далеко вперед?

Зіблінг кивнув.

– Мені наказали анулювати всі раніше замовлені консультації, сер.

– Який дурень це наказав?

– Сенатор Хорріган, сер.

На тому розслідування, власне, і закінчилося. Перш ніж комісія повернулася до виходу, сенатор Хорріган встиг поставити Чувалу відчайдушний питання:

– Сер, чи буду я переобраний?

Крики обурення, що вирвалися у його колег, заглушили відповідь Чувала, і тільки питання було почуте чітко і рознесене радіостанціями по міжпланетному простору. Ефект цієї події був такий, що сам по собі явився відповіддю на питання сенатора Хоррігана. Він не був переобраний. Але ще перед виборами він встиг проголосувати проти призначення Зіблінга на пост співрозмовника Чувала. Зіблінг все-таки був призначений чотирма голосами проти трьох, і рішення комісії затвердив Сенат. А сенатор Хорріган зник на час як з життя Чувала, так і з життя Зіблінга.

Зіблінг очікував свого першого часового інтерв'ю з Чувалом не без деякого трепету. До сих пір його обов'язки були обмежені нескладними завданнями, встановленими в інструкції: нагляд за протиметеоритним куполом-укриттям, забезпечення необхідних запасів їжі, а також турбота про військовий підрозділ і гвардійців міжпланетного флоту. Бо на той час величезна цінність Чувала вже була визнана у всій Сонячній системі, і кожному було ясно, що тисячі злочинців спробують викрасти це беззахисний скарб.

А тепер, думав Зіблінг, я повинен буду розмовляти з ним. Він боявся втратити те добре враження, яке Чувал чомусь склав про нього. Він знаходився в положенні, яке на диво нагадує положення молоденької дівчини, якій хотілося б найбільше базікати про вбрання і хлопчиків з ким-небудь, хто знаходиться на її рівні, і яка змушена вести блискучу і глибокодумну бесіду з людиною втричі старшою за неї.

Але при вигляді Чувалу його побожний страх до деякої міри випарувався. Було б абсурдом стверджувати, що його заспокоїли манери цієї дивної істоти. Вона була позбавлена будь-яких манер, і навіть коли частина її приходила в рух – зазвичай під час розмови, – це рух здавалося абсолютно безособовим. І тим не менше щось в Чувалі пом'якшило страхи Зіблінга.

Деякий час він стояв перед Чувалом мовчки. Потім, на його подив, Чувал заговорив – вперше заговорив сам, не чекаючи питання.

– Ви не розчаруєте мене, – сказав він, – я нічого не чекаю.

Зіблінг посміхнувся. Чувал ніколи ще не говорив так. Вперше він здався Зіблінгу не так механічним мозком, скільки живою істотою. Зіблінг запитав:

– Хто-небудь питав раніше про вас самих?

– Одна людина. Це було ще до того, як мій час розподілили по хвилинах. І навіть цей чоловік припинив свої розпитування, коли зрозумів, що йому краще попросити поради, як стати багатим. Він майже не звернув уваги на мою відповідь.

– Скільки вам років?

– Чотириста тисяч. Я можу вказати свій вік з точністю до часток секунди, але вважаю, що точні цифри цікавлять вас менше, ніж моїх звичайних співрозмовників.

Чувал по-своєму не позбавлений почуття гумору, подумав Зіблінг і запитав:

– І скільки років ви провели на самоті?

– Більше десяти тисяч років.

– Одного разу ви сказали комусь, що ваші товариші були вбиті метеорами. Ви не могли захистити себе від цієї небезпеки?

Чувал промовив повільно, майже стомлено:

– Це сталося вже після того, як ми втратили інтерес до життя. Перший з нас помер триста тисяч років тому.

– І з тих пір ви жили без бажання жити?

– У мене немає і бажання померти. Життя стало звичкою.

– Чому ви втратили інтерес до життя?

– Тому що ми втратили майбутнє. Ми прорахувалися.

– Ви здатні робити помилки?

– Ми не втратили цю здатність. Ми прорахувалися, і хоча ті з нас, хто жив тоді, уникли загибелі, нашому наступному поколінню не пощастило. Після цього нам стало не для чого жити.

Зіблінг кивнув. Цю втрату інтересу до життя людина здатна зрозуміти. Він запитав:

– Хіба ви з вашими знаннями не могли усунути наслідків свого прорахунку?

Чувал відповів:

– Чим більше речей стають для вас можливими, тим виразніше ви усвідомлюєте, що нічого не можна зробити, минаючи закони природи. Ми не всесильні. Іноді хтось із особливо дурних клієнтів задає мені питання, на які я не можу відповісти, а потім сердиться, бо відчуває, що заплатив гроші даремно. Інші просять мене передбачити майбутнє. Я можу передбачити тільки те, що можу розрахувати, але здатність моя до розрахунків теж обмежена, і хоча мої можливості в порівнянні з вашими величезні, вони не дозволяють передбачити всього.

– Як це сталося, що ви знаєте так багато? Знання народжується в вас?

– Народжується тільки можливість пізнання. Щоб знати, ми повинні вчитися. Це моє нещастя, що я так мало забув.

– Які можливості вашого організму або які органи мислення дозволяють вам так багато знати?

Чувал заговорив, але слова його були незрозумілі Зіблінгу, і той зізнався в цьому.

– Я міг би сказати вам відразу, що ви не зрозумієте, – промовив Мішок, – але хотів, щоб ви усвідомили це самі. Щоб роз'яснити все це, мені довелося б продиктувати вам з десяток томів, і томи ці навряд чи були б зрозумілі навіть вашими фахівцями з біології, фізики та тих наук, які ви ще тільки починаєте вивчати.

Зіблінг не відповідав, і Чувал промовив немов у роздумі:

– Ваша раса все ще не розумна. Вже багато місяців я в ваших руках, але жоден з вас ще не ставив мені важливих питань. Ті, хто бажає розбагатіти, розпитують про мінерали і про концесії на ділянки, запитують, який з їхніх планів заробити капітал буде найкращим. Деякі лікарі питали мене, як лікувати смертельно хворих багатих пацієнтів.