The wandering pen - Поки ми мовчимо, The wandering pen

Коли життя перетворюється на тишу — іноді достатньо лише одного “Привіт”.Вона звикла до самотності. Він — до війни. Їх об'єднав фіктивний шлюб. Але кожна тиша між ними ставала все теплішою. І коли він зник, вона вже не могла повернутись до колишнього життя. Тому що справжнє кохання не питає: “Це насправді?”

Вступ

 

Вступ ( початок історії):

Пролог

Життя її текло рівно, як вода в чашці — ні бурі, ні шторму.
Ранкові кави на самоті, робота з 9 до 6, вечори з подругою, де обговорювали все і нічого.
Вона звикла до цього спокою. Навіть полюбила його.

Але того дня, коли в місті раптом з’явився військовий у цивільному — з короткою відпусткою і поглядом, що бачив занадто багато — усе почало змінюватись.

Вона не шукала знайомства.
І він не шукав нічого.

Просто сидів у тому ж кафе, куди вона приходила щоп’ятниці.

Але їхні погляди зустрілися.

І хоч емоцій було небагато — щось клацнуло.
Не симпатія. Не цікавість.

Передчуття.

 ‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍