Роза - Спогади, Роза

   Кохання, як зірвані квіти спершу тішать, а потім засихає і опадає пелюстками, колись прекрасної квітки кохання.

   Як зберегти кохання? Не дати потонути в колі побуту та сірих днів осені чи холодного морозу?

Скільки запитань, а відповідей немає?

Так і почалася історія про кохання…

  Олена гуляє берегом моря.

Вода пестить, ступні її ніг. Шум моря в руці камінчик гладкий і теплий від сонця. Вона натягла капелюх, прикривши обличчя від яскравих променів.

І згадала, як усе було в неї: кохання, сміх і тепло на серці.               

  Легкість у душі, що хочеться співати та танцювати. Його очі зелені, кольори літньої трави такі нереально яскраві та манять за собою. Здавалося, як у рай для неї. Тільки рай такий крихкий…

  Вона не могла забути його поцілунки та ніжне слово "кохана" На жаль жорстоко ранив її ніжне серце.

 Дарував тепло, а потім поранив сильніше кинджала. 

Він у житті гравець, грав у кохання не тільки з нею.

   І тепер її шлях самотній. Ні, вона не одна. 

Вона вільна. 

Зараз вода забирає смуток і подарує свіжість, легкість душі та надію.

  Адже любов зараз немає, але хто

знає, де чекає її єдиний.

Кінець