Роман Олійник (Argonayt) - Аудиторська ПеревІрка, Роман Олійник (Argonayt)

У вампіра Вольдемара розпочалася чорна смуга в житті. Загинув давній друг – демон Доменіко, безслідно зникнула кохана Ліліана, і хтось намагається збанкрутувати його нічний клуб. Та в упиря з’являєтеся несподівана помічниця – відьма Ірена, котра, за невеличку послугу, обіцяє надати йому безцінну інформацію.

1

Те що прийдешній день, а особливо наступна, після нього, ніч будуть вельми непростими і доволі проблематичними Вольдемар не сумнівався ні на мить. Чималий життєвий досвід виробив у нього своєрідне передчуття тих неприємностей і клопотів, що неодмінно мали очікувати в найближчому майбутньому. Перевірена часом інтуїція вже давно волала, що варто готуватися до чогось неприємного, що треба бути обережним, що потрібно чекати на нові випробування.  

Зрештою на щось краще тепер було годі й сподіватися. Останній розвиток подій не давав старому вампірові особливих причин для оптимізму. Здавалося сама доля знущалася над ним, посилаючи свої жорстокі пакості одну за одною зі швидкістю і влучністю першокласної балісти. Так, наче, чи то цинічно глузувала над його недоладними потугами, чи просто вирішила остаточно доконати своїми вибриками, а може просто хотіла переконатися, чи вартий він її подальшої милості і доброзичливості.

Вольдемар не мав ні часу ні можливостей досконало обдумати все що тепер відбувалося. Негаразди посипалися на його голову мов пшоно з подертого лантуха. Спершу прийшла трагічна звістка про загибель давнього приятеля дона Педро. Безпутній пройдисвіт вже вкотре встряв в якусь дурнувату суперечку, що закономірно закінчилася кривавою дуеллю. На жаль древньому демону на той раз не пощастило, і його супротивник все ж зумів настромити серце старого шалапута на гостре лезо свого кинджалу.

Смерть дона Педро неабияк вразила Вольдемара. Хоча вони ніколи й не були надто близькими друзями, але демон завше сприймав вампіра як рівного собі і той відповідав йому взаємністю. Між ними панували та дивна довіра коли ні один не боявся отримати підлий удар в спину від іншого. А це немало значило в їхньому зрадливому і підступному світі.

Не встиг Вольдемар оговтатися від втрати хорошого приятеля, як його спіткала нова неприємність. На цей раз з тої сторони, яка виявилася по особливому болючою для нього. Вампіра покинула його кохана Ліліана. Те що так врешті-решт трапиться він знав від самого початку їх стосунків. Відносини міжрасових створінь зазвичай тривали недовго. Надто багато у них було відмінностей щоб залишатися разом тривалий час.

Та він щиросердно уподобав собі цю молоду вовчицю. Йому було надзвичайно добре з нею. В товаристві з Ліліаною Вольдемар відчував себе безтурботним і щасливим парубком. Вампір наче скидав нелегкий тягар прожитих століть і просто радів кожній прийдешній ночі та черговій зустрічі з чарівною дівчиною-перевертнем. І пригортаючи до себе гаряче й пругке тіло звабливої коханки вперто гнав від саме навіть думку про майбутнє розставання.

Однак казка не може тривати надто довго, якою б прекрасною вона не була, і однієї прикрої миті Ліліана просто зникнула з його життя. Не сказавши й слова прощання нерозважлива вовчиця холоднокровно залишила старого вампіра наодинці з його невеселими думами, пекучою печалю і холодною самотою. Безслідно щезла так наче й ніколи не існувала на цьому грішному світі.

Вольдемар не став шукати зрадливої дівчини-перевертня. Вважав це нижче свого достоїнства. Вже якщо вона захотіла так підступно вчинити, то нехай вже так і буде, приречено думав він. Проте в глибині душі дуже страждав при цьому і довго не міг справитися з тужливою апатією котра охопила всю його свідомість. Депресія у вампіра була настільки глибокою, що він на деякий час навіть забув і про друзів та приятелів, і про власний нічний клуб, і навіть про свої обов’язки арт-директора в ньому.

Невиконання обов’язків призвело до ще однієї неприємної халепи – у розважальний заклад Вальдемара навідалася аудиторська перевірка. Давні компаньйоні вампіра, котрі раніше завше довіряли йому, тепер чомусь вирішили перевірити всю бухгалтерію нічного клубу. При цьому їхнє бажання було настільки наполегливим і рішучим що відмовити бізнесовим партнерам а одночасно ще й щедрим кредиторам у арт-директора не було ніякої можливості.

Зрештою не така то вже й велика проблема, спершу подумав вампір, і доручив розбиратися з дебетом і кредитом своєму незмінному фінансовому помічникові леприкону Теодозію. Однак щось у розпорядника скарбниці і головного бухгалтера розважального закладу з цією перевіркою виходило не надто добре, бо ледь не щовечора він надсилав Вольдемару відчайдушні заклики про допомогу.

Досі арт-директор вперто ігнорував ці звернення, цілком справедливо вважаючи, що з такого невігласа в справі підрахунку цифр як він, толку при аудиті буде мало. Однак сьогодні в Теодозія ввірвався терпець, і він просто дозволив собі подзвонити на особистий телефонний номер вампіра. Розмова була короткотривалою. Леприкон після чемного привітання лише невдоволено буркнув, що з ним хоче побесідувати головний аудитор, і вже за якусь мить Вольдемар почув в слухавці владний жіночий голос:

– Доброго ранку, пане Вольдемар. Мене звати Ірена. Я проводжу фінансовий контроль вашого клубу. Ось виникли деякі запитання, тож хотілося б зустрітися з вами як співвласником і директором, особисто.

– Та знаєте… – запнувся вампір, бо на годиннику вже була десята ранку і він ніяк не міг покинути власної оселі.

– Я в курсі вашого особливого становища, тому готова сама навідатися до вас. Чекайте. Буду десь через півгодини.

І поклала трубку навіть не чекаючи на згоду чи заперечення від нього. Вальдемар приречено зітхнув і пішов готовитися до появи непрошеної гості. Інтуїція підказувала, що несподіваний візит незнайомої жінки нічого хорошого йому не принесе. Та навіть сама думка, що в його оселі з’явиться незвана представниця протилежної статі викликала в вампіра роздратування і злість.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍