Роман Олійник (Argonayt) - Аудиторська ПеревІрка, Роман Олійник (Argonayt)
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
За своє багатовікове існування вампір доволі непогано вивчив мистецтво любощів. Він прекрасно знав як поводитися з жіночим тілом, і що треба робити щоб сповна його задовольнити. Тож тепер поводився мов віртуоз-музикант, який на своїй лютні виграє мелодію пристрасті та бажання. Ніжно торкався, лагідно пестив, грайливо стискав інтимні принади Ірени. Намагався запалити в них іскру легкого збудження яку потім потрібно буде розпалити в жарке вогнище шаленого екстазу.
Доволі швидко Вольдемарові вдалося викресати цю іскру майбутнього еротичного блаженства. Відьма здригнулася й почала тремтіти. Дихання її пришвидшилося, а зіниці очей дещо розширився. У вампіра більше не залишалося сумнівів, що до фіналу вже не далеко. Він нахилився і поцілував її шию, таку беззахисну та жадану. Відчув як під тоненькою шкірою пульсує жилка з гарячою кров’ю, і ледь стримався, щоб не вп’ятися в неї своїми іклами.
З зусиллям поборовши свій звіриний інстинкт Вольдемар почав свою подорож губами по тілі партнерки. Його поцілунки неквапливо опустилися з шиї на перса Ірени. Кінчиком язика арт-директора деякий час виписував хитромудрі візерунки на грудях відьми. Вампір наче малював там лиш йому відому пентаграми. Від цих маніпуляцій пуп’янки жіночих сосків помітно набубнявіли, а сама вона здавалося навіть почала затамувати подих в передчутті продовження.
Арт-директор багато б зараз віддав щоб дізнатися те, що відчуває тепер його партнерка. Однак це таїнство жіночого блаженства було йому недоступне. Але навіть по розпашілому обличчі Ірени та дрібних краплинках поту яким рясно зросилося її тіло, не важко було здогадатися, що вона вже майже дійшла до межі інтимного божевілля. Залишалося зробити ще один штрих. Вампір опустився до розкішниці відьми, мимоволі й собі збуджуючись від її терпкого аромату, потім подарував їй довгий та палкий поцілунок, а коли відчув, що прийшла мить екстазу, жадібно вп’явся іклами в жіноче стегно і собі віддаючись на поталу такому вихору почуттів і емоцій, про які прості смертні навіть й гадки не мають…
Коли Вольдемар отямився Ірена розслаблено лежала і вдоволено посміхалася. Ще б пак, вона сповна отримала те чого хотіла. Тепер прийшов час і йому забрати оплату за свою роботу. Вампір витерши хустинкою закривавленого рота, різко запитав:
– То тепер ти мені розкажеш все до кінця?
– Звісно, – відповіла колишня відьма. – Паскудить і шкодить тобі твій бухгалтер Теодозій. Він давно вже працює на, твого ж таки, компаньйона мсьє Алена. Не знаю чому, та темний ельф поклав око на твій клуб, і тепер докладає всіх зусиль щоб прибрати його до своїх рук. Леприкон у нього тільки на побігеньках, фальшує звіти, підробляє платіжки, навмисне губить квитанції. Звісно ж робить все це не безкоштовно. Вони й мене найняли, щоб я переконала тебе в невідворотному банкрутстві клубу. Звісно я цього робити не буду, а виконаю свою обіцянку й допоможу врятувати твій бізнес.
Вольдемар важко зітхнув почувши ці слова, вже вкотре за своє існування переконуючись наскільки багато лицемірства, брехні й обману навкруги. Як би ти не хотів, та вірити не можна нікому й ніколи. Навіть, здавалось би, найдавніші і найвірніші друзі, рано чи пізно та все ж підло зрадять тебе. Нанесуть удар в спину несподівано, коли тобі найважче, і ти найменше чекаєш від них такого підступу.
– Гаразд, – підсумував він розповідь рудоволосої, і відразу ж наказовим тоном додав. – Ти не намагайся встати. Незабаром почнеться трансформація, і тобі легше буде перенести її в постелі. А мені пора зайнятися своїми справами.
Вже на виході з кімнати вампіра зупинили слова Ірени:
– Зачекай! Маю ще тобі дещо сказати. Твоя вовчиця, як її там, Ліліана здається. Так от, вона не з власної волі покинула тебе. Її викрали.
– Хто? – гаркнув Вальдемар відчуваючи як серце його завмирає від цієї звістки.
– Її родичі. Ти ж знаєш які ті вовкулаки психовані. Вони вирішили, що ти їй не пара і ваші стосунки паплюжать їхній рід. От і викрали дівчину, та тримають насильно в якомусь своєму замку. Де саме не питай, не знаю.
– Дякую, – ледь зміг вимовити вампір і вийшов зі спальні.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аудиторська ПеревІрка, Роман Олійник (Argonayt)», після закриття браузера.