Alexo - "Червона Зірка", Alexo

В перші післявоєнні роки діти знаходили радість у всьому. От і зараз літній дощ подарував їм нескінченний струмок, який протікав уздовж тротуару. Всі хлопчаки з двору, де жив Левко, зайнялися будівництвом корабликів. Хтось збудував складну конструкцію із кори, прутика і листочка липи замість вітрила, хтось вирізав корпус зі шматка старої шини велосипеда. У Левка вийшов білосніжний лайнер з двома трубами, зроблений з аркуша паперу із зошита. Левко навіть вирішив дати ім'я своєму дітищу. Він таємно пробрався в кімнату старшої сестри Поліни, знайшов чорнильницю і намалював на борту зірку. Оскільки чорнила були синіми, він дописав поруч “Червона”, щоб ні в кого не виникло сумнівів в його “політичних симпатіях”. 

І ось всі “суднобудівельники” запустили свої кораблі. “Червона зірка” вирвалася вперед і, коли до фінішу залишалося декілька метрів, Толік, який хитро мружачись спостерігав за “запливом”, наступив на паперового фаворита перегонів. Від несподіванки у Левка одразу виступили сльози на очах.

- Навіщо ти це зробив? - підбіг він до Толіка і, дістаючи розчавлену мрію зі струмка, подивився знизу вверх.

- Що хочу, те й ворочу, - сміючись відповів бешкетник, сплюнув в бік і штовхнув хлопця.

Левко впав, тоді піднявся і попрямував додому, витираючи сльози. Толік, розуміючи, що йому може зараз влетіти від батька хлопчика, утік у свій двір в кінці вулиці. Він ще не раз приходив в чужий двір знущатися з малюків. Хлопець був найстаршим і його побоювалися навіть деякі дорослі.

Одного разу він за звичкою зазирнув в знайомий двір. Тільки зараз він прийшов не з порожніми руками. Футбольний шкіряний м'яч, який невідомо звідки взявся у хулігана, вразив всіх дітей, які гралися у дворі. Через хвилину всі, поділившись на команди, ганяли в футбол з диким галасом. Гра проходила в центрі “поля”. Жодній команді не вдалося забити гол. Нарешті Толік вийшов на ударну позицію і запустив м'яч набагато вище “воріт”. Діти з жахом провели поглядом м'яч. Він впав в загороджену ділянку двору, до якої одразу після війни трактором звезли все сміття. Злякавшись, всі розбіглися по домівках, адже було суворо заборонено наближатися до того кутка двору.

Коли через декілька хвилин прогримів вибух, всі, в тому числі дорослі, подумали, що знову почалась війна. На щастя, вони помилилися. Практично одразу після вибуху почулися страшні дитячі крики. Виявилося, що Толік, не зважаючи на заборону, переліз через колючий дріт і... підірвався на міні. Тепер його закривавлене тіло висіло на дротяній огорожі. Згодом приїхала карета швидкої допомоги і відвезла Толіка до лікарні. Цей випадок швидко забувся, і про подальшу долю хулігана ніхто не знав. 

Йшли роки. Країна відновлювалась. Діти росли. Якось в один із теплих літніх днів у двір зайшов незнайомий хлопчина. В ньому важко було впізнати Толіка-забіяку, але це був саме він. Тепер замість ноги у нього був протез, не було одного ока і декількох пальців на руці. Коли хлопець зняв кепку, всі побачили, що його волосся повністю сиве. Це була зовсім інша людина. Він дуже ввічливо привітався зі всіма. Підійшовши до кожного із дітей, Толік протягував здорову руку і просив вибачення. Його єдине око було повне сліз. Нарешті він підійшов до будинку Левка. Хлопець, почувши галас, вийшов надвір і обличчям до обличчя зіштовхнувся із давнім кривдником.

- Привіт, Левку ! Ти… ти пробач мені за усе… та не зі злості я… через дурість, - опустивши очі, сказав Толік.

- Ось, тримай! - він дістав із пошарпаного речмішка картонну коробочку, - Цей не втоне!

Левко відкрив коробку і дістав із неї майстерно вирізьблений із дерева катер білого кольору з червоною зіркою на борту. Потім у двір вийшов батько Левка. Присівши за стіл, він довго розмовляв про щось з колишнім хуліганом.

Через деякий час у дворі всі пліткували про те, що батько Левка допоміг Толіку влаштуватися на бухгалтерські курси і тепер інвалід працює на одному із заводів міста.

     * * *

- Добрий день! Я можу розмовляти російською, якщо вам так зручно.

- Добрий день! Так, мені було б комфортніше російською. Дякую…

- Чудово! Отже, ось що я хочу вам запропонувати, - клерк поправив окуляри та втупився в папери.

- Ваша професія дуже цікава і потрібна, але наразі, на неї немає попиту. До того ж, рівень Вашої англійської… самі розумієте… та і вік, само собою. Роботодавці у своїй більшості вказують бажаний вік до сорока, - продовжив працівник служби зайнятості.

- Тому, ми можемо направити Вас на курси перекваліфікації. Ваша вища освіта дозволяє це зробити. Доки Ви будете вчитися, а це приблизно рік, держава буде виплачувати стипендію. Після завершення курсу Ви зможете працювати за новою спеціальністю. Спеціальність потрібна і має попит.

- Визнаю, мій переїзд до США був зумовлений саме бажанням працювати за фахом. Зараз в країні, з якої я приїхав, цінуються зовсім інші навички… на жаль. Мене переконували, що Америка - це країна великих можливостей, і мої знання та досвід тут знадобляться, - спробував пояснити свою позицію емігрант.

- Я Вас прекрасно розумію, але зараз запити на Вашу спеціальність відсутні… Так що ви думаєте? Підете на курси?

- Ну… якщо немає іншого виходу…

- От і чудово! Зараз я випишу направлення на курси бухгалтерів. Ось, тримайте. Удачі Вам! І не втрачайте надію. Закінчите курси, будете знати мову, можливо і робота за Вашою спеціальністю знайдеться. До побачення! - клерк простяг Леву Андрійовичу направлення.

- Дякую!

”Бухгалтерський облік”… - щось згадавши, пошепки пробубнів емігрант.

     * * *

Це був звичайний липневий день. В слово “звичайний” жителі Маямі, як правило, вкладають інший зміст, ніж жителі інших міст США. Спеку, здавалося, можна було відчути на дотик. Виходити на вулицю не хотілося нікому. 

Коли полуденна спека досягла максимуму, на столі лейтенанта Джона Фішера пролунав дзвінок телефона. Йому повідомили дуже дивну інформацію. Черговий офіцер стверджувала, що отримано дзвінок із порту Форт-Лодердейл з круїзного лайнера “Golden Line”. Сьогодні ця білосніжна п'ятнадцятипалубна гордість фірми “Ocean Adventure” мала вийти в море в восьмиденний круїз. Однак, за пів години до виходу судна, в одній із люкс-кают було знайдено труп.