Орест Сонечко - Кривава верба, Орест Сонечко

У родинному замку Далліна та Белакейн Макдаффів скоро відбудеться зібрання всього клану. Брат і сестра з нетерпінням чекають на цю подію, адже після смерті батьків у пустому помешканні нарешті стане голосно та весело. Однак лихі знаки майорять то тут, то там, повідаючи про кривавий потоп, що незабаром настане. Брат втрачає дні в пошуках таємничої незнайомки, а сестра смикається від кожного шелесту. “Вона” зруйнує те, що було подувоване роками, адже колись це зробили і з нею. Збудуться останні заповітні слова, а жилами плакучої верби потече багряна кров.

Лишень очі ваші зустрінуться у двобої...

Лишень очі ваші зустрінуться у двобої–

Станеш ти рабом її, виконуючи злу волю.

Світанок грав дивовижними фанфарами. Розносив мелодію спокою навкруги, золота осінь літала попід хмарами. Ранкове сонце майоріло з-поза небесних шат, ласкаво пестячи обличчя двох. Туман кружляв навкруги та приносив свою волю мешканцям Стратбогу. 

Столітня верба шелестіла вітами, ніжно огортаючи тінями обличчя брата та сестри. Вона, висока та статна, змушувала затамувати подих перед своєю величчю. Барвиста осінь їй– не ворог. Листя, вкрите весняним ароматом, переливалося відтінками зелені. Навколо неї кружляв таємничий спокій. 

Даллін та Белакейн з клану Макдафф сиділи під розкішним родинним деревом у своєму замку. Юна дівчина плела руді коси брату, поки той лежав на її колінах. Вона з теплом споглядала за його спокійним та красивим лицем. Чоловік грався гілками дерева, що безцільно проводили свої останні миті під покровом матері. 

– Ай! – різко вигукнув Даллін.

– Пробач, братику, я знову надто сильно потягнула…, – в її словах та очах було справжнє покаяння. 

– Ні, не вибачайся. Це не твоя провина, – він з любов’ю погладив її холодну щоку, а потім показав поранений палець.

– Ой, лелечки! Ходімо перев’яжемо його. Негайно.

Сильна рука лягла на лікоть дівчини, стримуючи її від дій. 

– У мене є краща ідея! На коней! 

Дзвінкий сміх розлетівся навколо серенадами блаженства. Ранковий туман прийняв двох супутників у свої обійми. Настала кривава мить– і увійшли вони у холод. 

Багряна суміш зміїною цівкою потекла донизу. Оросила землю живильною енергією. Принесла бажане тій, що довго спала. 

Перша крапля і перша кров принесуть мені бажану любов,

І нехай потоплять підлих почвар потоки столітніх моїх оков.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍