Еван Роджерс - Погляд неземний, Еван Роджерс

Написано на пісню Thomas Anders – Angel Blue eyes

Це був звичайнісінький будній день. Франц їхав на роботу. В машині грало радіо. Раптом, там ввімкнули якусь нову пісню. Усе б нічого, якби не цей голос. Він змусив Баумана здригнутись. Щоб впевнитись у своїх здогадках, чоловік зробив гучніше.

- Погляд неземний - і почуття стають сильніші,*

Як ніколи ще на Землі!

Погляд неземний - і його безодня

зачаровує і вночі, і вдень!

Не йди ж - ми будемо разом!

О, мій друже, де ж ти? Я в полоні порожнечі!

Без тебе синьої безодні боюся глибини!

Хіба це брехня? Хоч би я був неправий!

Зіркою піднесу тебе до небес!

О, відкрию таємницю: вся сила - у тобі...

Дозволь же мені бути поряд з тобою.

Помилки бути не могло. Він впізнає цей голос з-поміж тисячі інших. Крістіан Віц. Вони не спілкувались вже бозна скільки. З моменту другого розпаду Romantic Warriors. Мабуть, минуло років сімнадцять. Пару разів вони перетиналися на декількох теле-шоу, але ці випадкові зустрічі можна не рахувати. Кожного разу музиканти робили вигляд, що не помічають один одного. Але зараз все було інакше. Ця пісня – явний натяк. Принаймні, так здавалося блондину. Продюсер не знав жодного знайомого співака, який мав би блакитні очі. Окрім самого Франца, звісно ж. Але брюнет ніколи не відповідав взаємністю на його залицяння. А тут таке. Та ще й через стільки років. Він розумів, що може помилятися, адже на світі багато людей з блакитними очима. Все ж, серце підказувало, що ця пісня написана саме для нього. Твердо вирішивши розібратись, Бауман крутнув кермо і поїхав в інший бік, де мала знаходитись квартира Крістіана.

Там з’ясувалося, що Віц давно переїхав до Рейнбеку – невеликого містечка поблизу Гамбурга. Але це не зупинило блондина. Через сорок хвилин він вже стояв біля дверей нової квартири співака. На щастя, той був вдома.

- Франце? – здивовано промовив колишній колега, відчинивши двері.

- Привіт, - продюсер намагався говорити як мога дружелюбніше, але дуже нервував. – Ми можемо поговорити?

- Так, звісно, - брюнет пропустив його в середину. – Проходь.

Опинившись у просторій світлій вітальні, оформленій у вишуканому стилі, Франц одразу перейшов до справи:

- Я чув твою нову пісню. Це ти мені так зізнався у коханні?

На його подив Крістіан не став заперечувати:

- Так.

- Чому саме зараз? Чому раніше не сказав? – допитувався гість.

- Бо тільки нещодавно зрозумів свою помилку, - Віц говорив, дивлячись прямо йому в очі. – Мені дуже не вистачає тебе.

Бауман розумів: співак каже правду.

- Пробач мені, - розпачливо додав брюнет. – Я був дурний. Ще й зловтішався тим, що ти бігав за мною. Якщо даси мені другий шанс, обіцяю, таке більше не повториться.

Блондин не зміг стримати посмішки:

- Ну як я можу тобі відмовити? Це було найзворушливіше зізнання за всю історію мого життя.

Відпустивши старі образи, вони міцно обійнялися.

- Мій Маленький принц, - ніжно промовив продюсер, цілуючи Крістіана в маківку.

- Не кажи так, - зніяковів той. – Я вже старий дід.

Франц мав іншу думку стосовно цього:

- І що з того? Для мене ти завжди будеш моїм Маленьким принцем.

- Ну добре, - здався Віц, сором’язливо посміхаючись. - Нехай буде по-твоєму.

* переклад фрагмента пісні за змістом зроблений Автором

Кінець