Iryna Shashkova-Zhuravel - Вибратись із прірви, Iryna Shashkova-Zhuravel

— Агов! Хтось підійде до мене?! Ліки у крапельниці вже майже скінчились! — голосно лунав у коридорі лікарні низький чоловічий голос з палати, двері якої були відчинені.

Це кричав Михайло, який вже другий тиждень перебуває у відділенні гастроентерології, однак досі вважає, що повітря з крапельниці може потрапити до вени й призвести до непоправних наслідків. До того, як занедужати на серйозне захворювання кишківника, Михайло не був настільки тривожним, а нервував він лише в рідкісних випадках. Понад тридцять років пропрацювавши архітектором, наш герой досяг визнання в цій сфері та забезпечив комфортне життя для своєї дружини та її доньки від першого шлюбу, яка на час одруження своєї матері з Михайлом була вже дорослою.

Несподівано для своїх колег, чимало з яких стали перевіреними часом друзями, відомий архітектор пішов із професії. Уже четвертий рік поспіль шістдесятирічний Михайло повністю присвячує себе письменництву. Створюючи фантазійні світи у своїх повістях і романах, Михайло почувається дійсно щасливим та реалізованим. Адже крім численних спроєктованих ним приватних будинків, що прикрашають собою котеджні містечка на околицях столиці, колишній архітектор, а тепер натхненний письменник, прагне залишити по собі значущий літературний спадок.

— Нарешті попрацюю над текстом! — почутий медсестрою, що була в коридорі, та відключений від крапельниці, зручно вмостившись на ліжку з ноутбуком, задоволено потирав руки Михайло.

З великим натхненням у перервах між крапельницями недужий письменник створював життєствердний роман, який вважав своїм найкращим твором. Михайло завжди захоплювався фантастикою та залюбки писав у цьому жанрі, однак цей його твір з назвою «Вибратись із прірви» був цілком реалістичним. Головним героєм роману був звичайний, покинутий коханою жінкою чоловік, який докладає зусиль для того, щоб віднайти радість життя та більше не озиратись на минуле. Лише написавши декілька розділів, Михайло зміг зізнатись собі в автобіографічному підґрунті цього твору, написання якого підтримує його тепер, а прочитання має підтримати велику кількість людей, котрі пережили розлучення.

— Нагадую всім, що за годину буде обід! Не забудьте прийти до їдальні по свою порцію дієтичної їжі! — голосно, так щоб почули всі четверо пацієнтів у палаті, оголосила медсестра та, вимірявши тиск Михайловому сусіду, попрямувала в коридор.

Так досить відомий у певних колах архітектор тепер лікується у звичайній державній лікарні, де пацієнти, які в змозі дійти до їдальні, самотужки забирають звідти свої порції дієтичного харчування.

 Річ у тім, що з того часу, як Михайло повністю присвятив себе письменництву, його дохід очікувано значно знизився. Такий стан речей категорично не влаштовував його п’ятдесятирічну дружину Світлану, адже заощаджень колишнього архітектора вистачило ненадовго, з огляду на необхідність утримувати чималий приватний будинок та сплачувати зарплатню пані Тетяні — хатній помічниці, яку Світлана дуже цінувала й називала «наша хазяйновита чарівниця». Невдовзі, попри великий жаль, від послуг «хазяйновитої чарівниці» подружжя було змушене відмовитись.

Одного дня ефектна білявка Світлана відверто заявила своєму чоловікові, що не має наміру більше бути у стосунках, які не забезпечують їй той рівень життя, до якого вона звикла. Михайло був спустошений, однак поставився з розумінням до життєвої позиції своєї дружини. Чоловік знав, що Світлана понад усе цінувала власний комфорт. На час знайомства з Михайлом жінці було сорок років, вона вже мала шістнадцятирічну доньку й не приховувала своїх очікувань від партнера.

— Повір мені, чоловіка для власного фізичного задоволення я завжди знайду. Для життя я потребую супутника, який дбатиме не лише про мене, а й про мою доньку, як про власну, і не зачіпатиме тему спільних дітей, — Світлана чесно поставила всі крапки над «і» вже на початку стосунків з Михайлом.

Тепер Аліна, донька Світлани, уже доросла жінка. Здобувши, за фінансової підтримки Михайла, якісну освіту в Австрії, вона залишилася там жити й викладати історію мистецтва в університеті. Сама ж Світлана після мирного розлучення з Михайлом, на його здивування, залишила йому побудований під час шлюбу будинок.

— За мене не хвилюйся, Михасику! Я не загублюсь у цьому житті! — запевнила вже колишнього чоловіка білявка й невдовзі вийшла заміж за успішного в бізнесі сімдесятирічного вдівця Віталія.

Мабуть, найбільш гнітючим для Михайла в цій ситуації було те, що будинок, в якому його колишня дружина тепер жила з Віталієм, розташовувався на одній вулиці з його власним. Деколи під час прогулянки Михайло міг почути нестримний сміх Світлани, що відпочивала з подругами в альтанці за височезним парканом, та відчути аромат її улюбленої риби на грилі. Сам письменник після розлучення з дружиною геть втратив апетит і харчувався самими тістечками з кавою, яку він поглинав літрами. На думку лікарів, саме харчування в такий спосіб у поєднанні зі стресом і довели бідолашного до лікарняного ліжка.

Примітно, що колишня дружина Михайла не залишилась осторонь після його ушпиталення. Світлана наполегливо пропонувала свою фінансову допомогу та взялася доглядати на час відсутності Михайла їх донедавна спільного улюбленця — кота-велетня породи мейн-кун, на ім’я Сиріус.

— Я все влаштую, Михасику, і тебе вже завтра перевезуть до найкращої приватної лікарні! — щиро хотіла допомогти Світлана.

— Світланко, саме тут мене лікують найкращі спеціалісти! Нікуди я звідси не поїду! — упевнено заявляв Михайло, гидуючи від самої гумки про лікування за кошти Віталія.