Вікторія Міроненко - Поцілунок, Вікторія Міроненко
- Жанр: Молодіжна проза
- Автор: Вікторія Міроненко
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Ні, ти скажеш, що відбувається!
Вона стояла у дверях кімнати й не давала їх зачинити. Тільки цього мені не вистачало.
– Ти впевнена, що хочеш це почути?
Як же я втомився. Школа, Руслана, тепер ще й вона. Як же хотілось все відмотати на чотири дні назад й не робити цю дурню.
– Я хочу все знати про свого сина, – серйозно сказала вона.
Що ж, краще сказати самому, ніж вона почує це від когось.
– Я – гей, мамо. І тепер про це всі в школі знають.
Тиждень тому
– Возниця й Пташкова, замовкніть хоч на хвилинку, – вигукнув історик.
Ми з Русланою подивилась на нього. Дідько, знову змусить принести якусь доповідь. Та він просто цокнув та продовжив урок. Я зітхнув. Історія – не моя наука. Довелося притихнути.
Урок закінчився й ми нарешті були вільні.
– Сьогодні до тебе, Ба взагалі втрачає глузд. Вчора вирішила, що фіолетовий, то колір божевільних й мені треба викинути всі мої речі з цим кольором.
Руслана ще півдороги жалілась на бабусю, з якою жила останні три роки.
– Можеш навіть залишитись на ніч. Мама поїхала на п'ять днів до дідуся на дачу. Допомагає саджати картоплю.
– Бабуся вмре, якщо не побачить мене дома до 11. Іноді мене здається, що це може трапитись по-справжньому.
Я пригорнув подругу до себе, а вона підозріло усміхнулась.
– Що ти вже придумала?
– Дєнь, як що у тебе вільна хата на п'ять днів, то може зробимо тусу в суботу? А в неділю обіцяю допомогти прибрати срач.
Я закотив очі. Руся й туса – слова синоніми. Найліпша подружка мріє про кар'єру діджейки. Головне, щоб її бабця не дізналась про це.
Я не дуже хотів бачити когось, і взагалі мав плани. Та вільна квартира у вихідні – рідкісне явище.
– Добре, але лише тих, кого я знаю. Й обмежимо список до 10-15.
– Я тебе обожнюю.
Подружка встала навшпиньки та цьомнула мене в щоку. Вона стала перераховувати, кого вона хоче бачити. Схоже Руслана нічого не чула після слова "добре".
В п'ятницю ця божевільна об’явила на весь клас, що в суботу у мене вільна хата й ми збираємось тусити. І тут виявились, що у мене повний клас друзів. Хто б знав.
Після уроків ми пішли в магазин. Хвала усім небесам у подружки вистачило розуму, щоб сказати, щоб бухло брали своє.
– От чим ти думала, коли запросила усіх в класі? – спитав я вже вдома. – Це ж хтось й з паралелі припреться.
– Дєнь, все одно не всі прийдуть. Наша свята трійця, буде чесно вдома вчити уроки, Заводський, Мельниченко та Петрик вже сказали, що в них свої плани, а з тих хто може й хоче, не всі прийдуть. Он Поля та Сашка сказали, що батьки припахали їх дачею. Тож наші близнята відпадають.
Я зітхнув. Дівчата одні з тих, кого приємно було б бачити завтра. Що я б не сказав про решту.
– Та годі тобі, я притягну завтра наливочки.
– Знов у сусідки купиш?
– Цього разу вона мені винна, – з усмішкою промовила Руслана.
– Тільки давай вишневу, а не якусь експериментальну. Я хочу залишитись живим.
Подруга закотила очі, але кивнула. Тільки через три години я зміг її позбутися. Та нарешті зміг написати Максу:
“Привіт, вибач, що раніше не написав. Русі ніяк не міг позбутися.”
“Привіт! Вона ще та заноза.”
“Не уявляю, що буде, коли ви познайомитесь.”
“🌋”
“Сподіваюсь, що ти не передумав прийти завтра.”
“Мені все одно здається, що це погана ідея. Там будуть твої однокласники. Ти ж не хотів,
щоб вони дізнались.”
“Й не хочу. Просто хочу тебе побачити. А ще ти зможеш залишитись у мене.”
“Лише через це я прийду. Та не сподівайся на більше, поки твої друзі поряд.”
“.”
“Це ти нетерплячий”
“Ха, каже хлопець, що перший поліз з поцілунками. Хто з нас нетерплячий?”
“”
“Але тобі ніхто не повірить.”
“От і перевіримо, хто завтра протримається довше. Хто програє платить за вечерю. Ти ж пам’ятаєш, що ми в четвер збирались в кафе?”
“Готуй грошенята.”
“Ту ж саму пораду можу дати. А тепер розкажи мені щось цікавіше. Пам’ятаєш на чому ми зупинилися?”
“Чому всі думають, що ти янгол в хокейній формі?”
“Бо це так)”
Переписувались ми ще довго. Перервало нас лише його тренування.
Субота почалась з передчуття. Я вже хотів побачити Макса, та чим далі, тім гіршим здавався план. Та не скасовувати все в останню хвилину?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поцілунок, Вікторія Міроненко», після закриття браузера.
