Вікторія Міроненко - Поцілунок, Вікторія Міроненко

Максим різко відірвався та подивився на двері. 

– Що? – моя свідомість була притуманена. Я не розумів, чому він припинив. 

– Мені здалось, що хтось відчинив двері. 

– Може то був протяг? Я ж всюди вікна відчинив. Й все одно це не допомагає.

– Треба повертатися, – як нічого не було промовив хлопець. –  Й вмийся, може трохи прийдеш до тями. Тобі ще вчасно треба вигнати гостей. 

– Точно, гості, – я уткнувся головою в його груди, – Руся залишиться на ніч. Вона наплела бабусі про якийсь проєкт й  бабця дозволила їй залишитись у мене. 

Макс не виглядав здивованим. 

– Я чув вас, коли ви були в коридорі. Тож сьогодні тобі світить лише ночівля з подружкою. 

– Дідько. 

– Вмийся холодною водою, – повторив він. – А я йду далі грати. Сподіваюсь вони достатньо п’яні, щоб не помітити нашу відсутність, – задумленно промовив хлопець та пішов. 

– Він надто тверезий – пробурмотів я вслід.

Та все ж я вмився й мені дійсно стало легше. Чому він завжди правий?

Повернувшись до кімнати я сів поряд з Русланою.Виявляється всі знову просто пиячили. 

– Де ти пропадав? – весело спитала вона. – А твій друг мухлює. 

Я здивовано підняв брови. 

– Він п’є й не п’яніє. Він що, святоша? 

Я гмикнув. Можливо, але не поряд зі мною. 

– Він хокеїст. До того ж у нього завтра тренування. 

– Він нудний 

Я зітхнув.

– Тому я вас й не знайомив. 

До нас підійшли декілька однокласників. 

– Гей, Дене, ми вже відчалюємо. Треба трохи провітритись, перед тим як повернутися додому. 

Я потиснув пацанам руки й кивнув дівчатам. Це начебто було сигналом для інших. Протягом години всі розішлись. Останні пішли друзі Русі. Вони намагались забрати її з собою. Мені прийшлось майже силою виганяти їх з квартири.  

– А твій Макс все ще тут? 

– Угу. 

Я вкладав подругу в ліжко, але вона настирливо намагалась допитати мене. 

– Ну, Дєня, розкажи мені щось цікаве. Чому ти про нього нічого не казав? 

Я відвернувся на хвильку, щоб дістати теплу ковдру, бо вікно не збирався зачиняти. Та коли повернувся, Руся вже дрімала. Нарешті. 

Я закрив двері та побачив, що Макс збирає сміття. Я підійшов до нього ззаду та обійняв. 

– Ти позбавляєш Руслану роботи. Кинь це. 

Хлопець відклав пакет та розвернувся до мене обличчям. Я ж знов поклав руки на його талію. 

– Вона заснула? 

– Так, нарешті ми наодинці. Може все ж таки залишися? 

– І спати з тобою у вітальні пропахлій вейпом та спиртом? Ні, дякую. 

Я вткнувся головою в його плече. Дивно, що він не пропах манго, як і вся квартира. Я з насолодою вдихав запах його парфумів. Мускус та ваніль. 

– Але ми можемо закінчити те, що почали на кухні, – пестливо промовив Макс. 

Він підняв мою голову за підборіддя. Дивлячись прямо в очі, наблизився й поцілував. Я зітхнув, коли він швидко відірвався від мене. 

– Схоже ти програв сьогодні, – прошепотів хлопець на вухо. 

Бляяя. Коли він так говорив мені зносило дах. Він знав це. 

– Та пофіг, – відповів я та вже сам поцілував його. 

Якимось чином мені вдалось посадити його на диван. Я був зверху.  Мої руки швидко опинились під його футболкою, мить і він вже без неї. Я задивився на підтягнуте спортивне тіло. 

– Ти неймовірно гарний, – прошепотів йому на вухо й легенько прикусив його мочку. 

– Зупинись, твоя подруга за тими дверима, – вмовляв він, хоча його руки міцно стискали мене. 

– Вона не прокинеться до ранку. А якщо я програв, то не через той коротенький поцілуй. Тож ні, я не зупинюсь. Тільки, якщо ти скажеш, що не хочеш цього. 

– Звісно я хочу. 

Я задоволено усміхнувся та пройшовся поцілунками від шиї до ключиць. Повернувся до його губ та трохи прикусив їх. Та в мене були інші плани, тож я відірвався та проклав поцілунками доріжки до низу. Я стояв перед на колінах  й розстібав його джинси, коли він отямився. 

– Денисе… – застеріг він.

Я усміхнувся. 

– Тільки скажи і я зупинюсь. 

Та він нічого не сказав, лише допомагав стягувати штани. Й секундою пізніше я почув його стогін. Це приносило насолоду більше, ніж якби він був на моєму місці. Знати, що я можу довести такого пай хлопця, як Макс. Більшого й не треба було. Я насолоджувався як міг. Я грав та дражнився. Прискорювався та спинявся. 

– Дідько, кінчай вже, – роздратовано вигукнув хлопець. 

Упс, схоже я загрався. Дивлячись йому прямо в очі я прискорився. Мить, його зіниці розширились і я відчув його солонувату сперму. Проковтнувши все, я задоволено промовив: 

– Ось через це можна програвати. 

– Денисе… – вимучено простогнав Макс. 

Він не залишився, але пішов пізно. А я так й заснув у вітальні. 

Ранок був пізній. Але краще б він не починався.

Я сидів і пив каву, щоб хоч якось прийти до тями, коли в кухню вилетіла Руслана. 

– Що це? 

Вона поклала переді мною свій телефон. Я одразу прокинувся, коли побачив фотку. Я притискаю Макса до стінки.  

Бляяяя. Чому він завжди правий? 

– Чому ти мене не сказав? Я твоя найліпша й майже єдина подруга. Й ти зробив із цього таємницю? Тепер я розумію, чому ти не хотів мене з ним знайомити. 

Вона ображено на мене дивилась й чекала відповідей. 

– Де це виклали? 

– В “Skeeter” в телеграме? – незадоволено відповіла вона. – Що назва, що новини.

Я зітхнув.

– Я не знаю, що тобі сказати. Навіть не знаю з чого почати. 

– Відколи ти гей? 

Я гмикнув. Наче можна одного ранку прокинутись й стати геєм. Хоча… 

– Коли я врізався в Макса, то зрозумів, що щось не так. Я не міг відірвати від нього погляд. Потім він запропонував мене навчити кататись. І я погодився. 

– Стривай, це було ще у вересні? 

Я кивнув. 

– Спочатку я хотів тобі розповісти. Але я і сам не розумів, що зі мною коїлось. Два місяці я розривався між тим, що я знав про себе й тим чого хотів. З рештою, це я поліз його цілувати. Вчора, до речі, теж. Хоча він відмовляв.