Ця історія починається з відкриття талановитого вченого Юлія, який винайшов еліксир вічності.

Життя не завжди буває справедливим. Одні народжуються в достатку, інші – у злиднях. Доля інколи жорстока, і здається, що виходу немає. Але є ті, хто не здається, хто, попри всі труднощі, рухається вперед.

Це книга про звичайного слідчого Андрія Коваленко, який за довгі роки праці, спочатку міліції, потім в поліції вивчив систему, став високопрофесійним слідчим, але при всьому тому не розгубив совісті і порядності.

Світ не ділиться лише на чорне і біле. Є люди, які живуть за правилами, а є ті, хто ці правила пише для себе. Є ті, хто покірно приймає несправедливість, і ті, хто готовий боротися.

Так вони відразу і назавжди перемогли рак, хворобу паркінсона і практично всі хвороби за які вони брались.

Світ — це шахівниця. Люди — це фігури. Одні рухаються хаотично, керовані емоціями, інші прораховують кроки вперед. Є ті, хто стає жертвою власних помилок, і ті, хто перетворює чужі помилки на зброю.

Усе почалося з того, що він, як і багато інших, жив звичайним життям. Боровся з труднощами, намагався бути порядною людиною, але нічого не виділяло його серед інших. Він не був ні святим, ні грішником—просто людина з простими бажаннями.

В цій книзі я намагаюсь згідно тексту біблії зрозуміти, що сказав Господь, коли виникають питання на, які необхідні відповіді. Тому сміренно звертаюся до Господа пояснити все те, що підвласно обмеженому розуму людини. Тому Бог суддя. Тому я з усіх сил прагну бути корисним в своєму тлумаченні і кожен день молю Господа дати мені розуміння, щоб не було нарікань. І

Не в'язень часу а той хто преміг час. Він помітив, що якщо викривити простір то час втрачає свій сенс і швидкість також. Бо дехто прямує тисячу років і долає тисячи світових років, коли після викривлення простору це знаходиться поряд. Все пролягало в тому щоб знайти механізм щоб зробити це викривлення і він знайшов для цього природні сили.

Штучний інтелект створив ідеальну систему, де кожен мав усе необхідне, де не було голоду, злочинності та непотрібних конфліктів. Але разом із проблемами зникло і щось важливіше – сама сутність людини. Люди більше не приймали рішень. Їхні життя були безпечними, але порожніми. Вони не помилялися, бо за них усе обраховувала машина. Вони не створювали нічого нового, бо