Oleg Poroshok - Сильні бо не померли, Oleg Poroshok

У далекому майбутньому, коли технології дозволили людині переміщуватись силою думки, з'явилася можливість освоїти безліч незвіданих планет. Сподіваюсь, що цей твір надихне вас на роздуми про природу людини, силу віри та здатність адаптуватись до змін.

1 Розділ Пробудження

Передмова

У далекому майбутньому, коли технології дозволили людині переміщуватись силою думки, з'явилася можливість освоїти безліч незвіданих планет. Однак справжнім викликом для людства стало не лише подолання космічних відстаней, а й пристосування до нових, незвичних умов життя. Роман, що ви тримаєте в руках, розповідає історію колонізації планети Артаретра, де завдяки робототехнічним технологіям створюються умови, максимально наближені до земних, незважаючи на суворі гравітаційні випробування.

Головний герой, Артур, спочатку керує експедицією задля матеріального зиску та особистого комфорту, але з плином часу його випробування виявляють справжню силу духу, віру в Бога та непохитні моральні цінності. Через труднощі, внутрішні конфлікти та зовнішні виклики Артур і його команда знаходять шлях до єдності, перетворюючись на символ нової еволюції людства.

Сподіваюсь, що цей твір надихне вас на роздуми про природу людини, силу віри та здатність адаптуватись до змін.

Розділ 1. Пробудження

Чому Артур прийняв рішення участі в цьому міроприємстві і в що все це перетворилось:

Його думки були сповнені як прагненням до багатства, так і незрозумілого передчуття чогось більшого. Десь глибоко в душі він відчував, що цей шлях приведе його не лише до нових земель, але й до відкриття істинного сенсу буття. Артаретра — планета, де завдяки роботам-розвідникам вже були виконані попередні аналізи. Система роботи експедиції працювала бездоганно: рідкісні металічні роботи визначили оптимальні ділянки для майбутньої колонії, а адаптатори занурилися під поверхню, облицювали її герметичними матеріалами, забезпечуючи умови, близькі до земних. Агресивних чинників, таких як антиматерія чи кислотні хмарки, не було — лише сувора гравітація та нові, невідомі для людства хвороби.

Артур, керівник міжзоряної експедиції, сидів у капітанському кріслі, вдивляючись у безмежний космос за ілюмінатором. Корабель щойно «з’явився» — сформувався в околицях планети Артаретра після миттєвого переміщення. Завдяки новітній технології просторової трансформації, судно було розформовано на орбіті Землі й знову зібране тут, за мільйони світлових років, за лічені секунди.

Цей процес відбувався не за рахунок звичних двигунів, а через унікальний код — складну матрицю інформації, що включала всю структуру корабля, екіпаж, обладнання й навіть мікроскопічні частинки повітря в межах корпусу. Переміщення силою думки активувалося нейрозв’язком капітана, і корабель «телепортувався» згідно з чітким і незмінним кодом. Це відкривало перед людством безмежні горизонти: відтепер освоєння Всесвіту стало питанням волі, а не часу.

Однак навіть такі надзвичайні можливості не могли заглушити тривожного передчуття, яке пульсувало в думках Артура. Він вирушив у цю подорож заради багатства й слави, але десь глибоко в душі знав: ця експедиція змінить його назавжди.

На горизонті вже вимальовувалась Артаретра — новий, ще не підкорений світ. Завдяки роботам-розвідникам перші дослідження завершились успішно. Важкі металеві механізми сканували поверхню, визначаючи найпридатніші зони для колонізації. Адаптаційні модулі заглиблювались у ґрунт, облицьовували його герметичними матеріалами, створюючи середовище, максимально наближене до земного.

Планета не виявила смертельних пасток, таких як антиматерія чи кислотні дощі. Та сувора гравітація і загадкові місцеві хвороби вже готували свій виклик. І хоч корабель подолав безмежний простір миттєво, справжня подорож Артура лише починалась — у його душі.

— Капітане, — пролунав голос із комунікаційної панелі. Це була Ілейн, головна наукова офіцерка. — Ми завершили сканування атмосфери. Умовно придатна. Біологічні сенсори зафіксували декілька аномалій, але поки нічого критичного.

— Добре, — відгукнувся Артур, натискаючи кілька кнопок на панелі. — Тримайте протоколи в режимі постійного моніторингу. Ми ще не знаємо, як ця планета “дихає”. І нехай екіпаж буде готовий до першого виходу на поверхню через дві години.

— Є, капітане.

Артур відкинувся в кріслі. М’яке світло екранів відбивалося в його очах, але розум був далеко від технічних показників.

«Миттєвий стрибок… Якось надто легко. Простір, що ще недавно здавався нездоланним, ми перетнули, наче двері в сусідню кімнату. Але куди ми увійшли?.. Що чекає за цими горами, під цією землею? Я шукав золото, вплив, своє ім’я в історії… але чому серце стискається при думці, що це — не головне?»

Він підвівся, пройшовся вузьким коридором, зупинився біля оглядового скла, крізь яке видно було химерний ландшафт Артаретри — чорні пасма скель, встелені червоним пилом, і дивні, пульсуючі світлом рослини, які колихались, мов дихали.

«Це місце… Воно дивиться на нас так само, як і ми на нього. Може, я справді прийшов сюди не лише заради себе?»

Він уперся руками в холодний метал і прошепотів:

— Нехай буде, як має бути. Але я мушу пройти цей шлях до кінця.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍