Ти моя дружина! - перше, що сказав мені чоловік, якого я побачила, розплющивши очі. Я тебе ніколи в житті не бачила! Який перевертень? Яка пара? Я нічого не відчуваю... поки що. Я не хочу народжувати тобі дитину! Я хочу додому.

Я розраховував, що це буде розвага на один раз, після якої я навіть не згадаю обличчя танцівниці клубу, однієї з багатьох. За стільки років самотності я звик до подібного розвитку подій. І мені так навіть комфортніше. Та цього разу щось пішло не так. — Я згідний на будь-яку ціну, — мій розум був одурманений цією жінкою. Я хотів її так, як ніколи та нікого у цьому

— Що ти влаштовуєш, Надю? Хіба ми не обговорили все? Чому ж тоді ти поводишся так, ніби я тебе образив? Принижуєш себе на очах у нашої доньки. Тобі самій подобається твоя поведінка? — Мені боляче. — Але чому? Ти теж хотіла розлучення. Ми домовились йти далі. А тепер це. Ти матір моєї дитини, хочеш щоб я тебе зненавидів? — Я кохаю тебе, хіба не розумієш? — кажу це і

– Так, значить, не кинеш? – Нізащо не кину. Хіба, що накажеш. Але тоді я помру, – зізналась Аліса. – Не накажу... Я збожеволів від тебе раз і назавжди, та з кожним подихом ти стаєш мені все ріднішою. До тебе я навіть не здогадувався, яким прекрасним може бути світ. Тепер я хочу прожити в твоїх обіймах років сто, а потім попрошу у Бога ще вічність для нас.

Сільсія спадкоємиця королівського трону, яка про це нічого не знає. Вона з легкістю закохується, не підозрюючи, що її хочуть використати. Адріан грає свою роль, задля отримання бажаного. Почуття не для нього. Він припускається страшної помилки, коли межа між грою та справжнім стирається. Роувен забороняє собі почуття, щоб виконати обов’язок перед короною. Зрештою,

— Не чіпайте його! — На що ти готова, щоб зупинити хоч одного з нас? – його шепіт занадто близько, щоб я не розчула. Як уявляю себе хоч з одним із них, моторошний клубок підходить до горла. — Я ніколи, ні за що не буду з тобою спати! Ворон заливається гучним реготом, втім як і всі інші хлопці. — Спати? Ми що в садочку? Запам'ятай білочко, я ні з ким не сплю, - шипить

Книга 1 Бажання справедливості — це моє прокляття, а норовливість — моє ДНК. Я примудрилася перейти дорогу його сім'ї, ще не знаючи, що таку поведінку він не пробачає. Треба було б зупинитися відразу, але в мені геть відсутній інстинкт самозбереження. Він захоче провчити мене, а може і приручити... Не знаю, чим закінчиться ця історія... але одне питання точно не

Владний бос, підлегла із характером… Він звик бути головним всюди, підкорювати будь-кого, хто опиняється поруч. А жінки для нього – взагалі особи другого сорту. З ними можна тільки бавитися та приємно проводити час. Вона категорично не підкоряється нікому. Життя навчило її захищатися та не вірити людям. Довіритися можна тільки тому, в кому впевнена на сто відсотків.

– Так, значить, не кинеш? – Нізащо не кину. Хіба, що накажеш. Але тоді я помру, – зізналась Аліса. – Не накажу... Я збожеволів від тебе раз і назавжди, та з кожним подихом ти стаєш мені все ріднішою. До тебе я навіть не здогадувався, яким прекрасним може бути світ. Тепер я хочу прожити в твоїх обіймах років сто, а потім попрошу у Бога ще вічність для нас.

В приціл я бачила, як Його пронизала автоматна черга, як падав, як завмер... А потім підірвали мій «секрет», місце з якого я прикривала Його групу. Далі не пам’ятаю.