Міхал Шьмеляк - Вники, Міхал Шьмеляк

на слові "віра". Все! Однак перед найтяжчим гріхом, який може вчинити людина, тобто

вбивством, не можна сказати: "нехай грішник блукає по світу, Бог його покарає". НІ. Ми покараємо його тут, на землі, за вбивство нашого брата чи сестри, а після смерті Бог зробить свою справу.

– Гарні слова, – з вдячністю сказав Косма. – А як щодо практики?

– Практики? Ну, я знаю про гріхи отця Петра. І як сповідник, і як той, хто прийняв його під свій дах.

– Яка користь від цих знань, якщо ми нічого не можемо з ними зробити?

Священик випростався і поклав руку собі на серце.

– Можу вам пообіцяти тут, за цим столом, що якщо я отримаю інформацію про його

місцеперебування, я негайно її вам передам. Нехай це буде жест доброї волі.

Косма кивнув і дістав із кишені візитну картку, поклав картонку на стіл і випив останню чарку

наливки.

– І я вип’ю за це, — сказав він. – Хай це буде по-справжньому на коня.

Він підвівся з-за столу, і парох зробив те саме. Вони потиснули один одному руки, і Косма

попрямував до стоянки. Він, звичайно, не збирався сідати за кермо, не після чотирьох келишків досить

міцного напою, йому просто потрібно було забрати свої речі з машини. Коли він дістав рюкзак, то побачив

тінь, відкинуту кимось, хто стояв за ним. Він швидко обернувся й зіткнувся віч-на-віч із отцем Мареком.

– Ходімо, я проведу тебе. Хіба що ти не бажаєш, щоб я тебе відвіз?

– О ні, я один воджу свою машину.

Косма поклав рюкзак на плечі й рушив у бік центру села.

– Я йду до крамниці, – сказав Марек.

– До Сільвії?

– Ревнуєш? Я думав, у тебе є своя руденька, яку ти тягав по кущах.

– Та де там, можеш бавитися. Гарна дівчина, дуже розумна, незважаючи на зовнішність.

– Вона?

Марек зупинився на місці. Косма повернувся до нього.

– Так.

– Ти що, з дубу з'їхав? Вона ж дурна, як валянок. Тільки й дивиться, як дірку підставити.

На ці слова Косма скривився, що Марек одразу помітив. Вони рушили далі.

– Я образив шановного пана? – запитав священик.

– Мене виховували в повазі до жінок.

– Повагу ще треба заслужити. Завжди знайдеться перезбуджена малолітня дівчина, яка хоче

спробувати зі священиком. Цим треба користуватися. Я буду ще тиждень на карантині, потім відправлять

кудись, у мене мало часу, треба його використовувати.

– Ти не хочеш скористатися можливістю, яку тобі тут дають? На таке моральне перезавантаження?

– Я нещодавно розповідав, чому я священик. Я вирішив прийняти все це з вигодою інвентаря. Нехай

мене перекидають зліва направо, мені наплювати. А ти раптом чому став таким порядним? Сьогодні знову

зіпсуєш мої плани?

– Не збираюся, ви обоє дорослі.

110

– Ну це добре. Вона трошки застара для мене, але я не вибагливий. Сьогодні планував висадку.

Боюся, що мене заберуть раніше, і можливість буде втрачена. А тут невеличке свято, винця можна випити, навісити локшини на вуха, і справа зроблена. Більше того, дівчина сумна, в жалобі після того безхатченка, що насмілився, таких найлегше обдурити.

Вони дійшли до крамниці. Марек підморгнув Космі й зайшов до будинку.

  

Валясякова сиділа перед будинком. Вона була вбрана в народний костюм — червона спідниця, білий фартух, біла блузка з вишитими рукавами, зелена жилетка.

– Доброго дня. Гарно виглядаєте, — привітав її Косма.

Мабуть, він витягнув жінку з якоїсь летаргії, вона подивилася на себе і, здавалося, зрозуміла, що він

мав на увазі.

– Це для сьогоднішнього свята, — сказала вона. – Бо ж я належу до кола сільських господинь.

Будемо продавати різні смаколики, збираємо гроші на похорон нашого Рубенса.

– Його поховають тут?

– Якась далека родина, нібито, відізвалася, бо поліція встановила, хто він такий.

Хто встановив, той встановив, — подумав Косма.

– Вони хочуть вивезти його на узбережжя, — продовжила Валясякова. – Але ми б воліли тут

залишити, адже він місцевий.

– Я теж відвідаю свято, обов’язково щось у вас куплю.

Вона кивнула й злегка, ніби вимушено, усміхнулася.

– Добре, бо я обіду не варила, до свята все готувала.

– Нічого страшного, з радістю заплачу. Я ще щось додам в банку, тому що він мені теж подобався.

– Знаю. Так я вже піду. – Жінка встала з лави й рушила до хвіртки.

– Я заберу речі сьогодні ввечері або завтра вранці. Уїжджаю.

Вона зупинилася й повернулася до нього.

– Завтра будемо молитися за Рубенса, може прийде?

– Я не молюся. Я не вірю в Бога.

Валясякова кивнула, важко було сказати, з розумінням чи жалем.

– Залиште ключ під вазоном, якби мене не було. – Вона показала на великий кам’яний вазон біля

вхідних дверей.

– За проживання заплатили наперед, з поліції?

– Все сплачене, нехай їде з Богом. - Обернулася.

Косма зайшов у хату і побіг до своєї кімнати. Це була коротка відпустка, він навіть не встиг

розпакувати речі. Холера, він же залишив машину перед костелом, не хотів морочитися з багажем в іншу

сторону. Крім того,