Володимир Кирилович Винниченко - Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко

там полюбовнички. Як же вона може одректися їх? У-ух, ти шлюха кацапська.

Софія. (Хоче щось сказать на перші слова, але при останніх заціплює зуби й одкида знов голову назад.)

Гликерія Хвед. Софіє. Дитино. Не вбивай же мене.

Сліпченко. Годі. Що з нею балакать. Арсене. Веди її. Нехай судять тепер її власті.

Панас. Підождіть, Микито Івановичу. Я думаю, що Софія Микитовна подумає і... змінить свою думку. Даймо подумать їй. Я пропоную лишить її саму хвилин на десять, п’ятнадцять. Софія Микитовна подумає і зрозуміє, що ми не бажаємо їй зла, а що це є єдиний спосіб урятувать їй життя. Коли б ми не встигли захопить її тут вперед, то другі українці уже розстріляли б її. Значить... значить, треба Софії Микитовні над цим подумать і щось вибрать. Тим паче повинно буть легче написать таку заяву, що вона ж сама бачила, які большевики друзі нашому народові. А помилятись кожний може. І ніякого сорому нема признати свою помилку. Давайте вийдемо й лишимо її саму.

Сліпченко. (До Софії.) Хочеш подумать ще?

Софія. (Мовчить.)

Гликерія Хвед. Вона подумає, вона подумає. Хо-дімте. Подумай, моя дитино. Подумай і пиши. Ходім, старий, ходім, нехай вона собі... (Бере за руку Сліпченка, і всі тихо виходять, поглядаючи на Софію, що стоїть непорушно.)

Під час останньої сцени за вікном глухо чулася стрілянина і зчинилася пожежа, яка дедалі поширювалась. Так само під час останніх слів у вікні з’явилась голова Тихона і швидко сховалась.

Коли всі виходять, голова знов з’являється і пильно з усіх боків вдивляється в кімнату.

Софія. (Якийсь час стоїть так само, потім розплющує очі, дивиться поперед себе хмарним, задумливим поглядом і помалу стомлено йде до столу.)

Тихон. (Побачивши її, шкрябає пальцем по шклу, стукає.)

Софія. (Швидко озирається, бачить Тихона, стурбовано дивиться на двері й злякано маха йому рукою, щоб зліз. Але Тихон уперто стукає й манить до себе. Тоді Софія швидко підходить до вікна, одчиняє й шепотом говорить.) — Ради Бога, тікай швидче. Що тобі треба тут?

Тихон. Софіє. Лізь. Швидче. Тут Грінберг жде з кіньми, з гайдамацьким пропуском. Швидче.

Софія. Грінберг?

Тихон. Ах, та швидче ж. Що ти, здуріла, чи що? Тут драбина. Лізь. Ну?

Софія. (Раптом.) У тебе є револьвер? Є?

Тихон. Є все. Є. Швидче.

Софія. Дай мені. Дай. Давай, давай. Швидче, ради Бога.

Тихон. (Виймаючи револьвера.) Та навіщо тобі, коли ми...

Софія. Ах, та давай! (Хапає револьвера, ховає собі на груди.) Дякую, голубчику. Дякую. Тепер тікай. Тікай, зараз ввійдуть, почують.

Тихон. А ти ж?

Софія. Я инакше втічу. Инакше. Тікай, тікай! Тікай, ідуть!

Одчиняються двері, з’являється Сліпченко,

Тихон одразу одсовується вбік і ховається.

Софія. (Озирається на батька, потім зразу приставляє револьвера до виска, стріляє і падає. З сусідньої кімнати вбігають Г лик ер і я X в ед.,П а нас, Арсен, вільні козаки з зброєю, наготовленою до стріляння.)

Гликерія Хвед. (Побачивши Софію, з криком кидається до неї, пада на труп, бачить рану на виску і ридає.)

Сліпченко. (Тихо, розтеряно.) Оттак, значить... Панас. (Безсило спирається об стіл.)

За вікном криваво, ясно пала пожежа, і все ближче чути спів козаків «Як злетілись орли чайку рятувати» та радісні крики народу «Ура! Слава!

Слава!»

Кінець

ПРИМІТКИ

Уперше твори В. Винниченка вийшли друком у 1902 році. Саме тоді в журналі «Київська старина» була опублікована повість «Краса і сила» (хоч автор визначає жанр цього твору як оповідання). Після цього оповідання й повісті В. Винниченка стали охоче публікувати як українські, так і російські часописи. Вже у 1903 році з’явилося перше самостійне видання творів письменника, а в 1919 — перше багатотомне зібрання творів

В. Винниченка.

Найбільші багатотомні проекти творів В. Винниченка вийшли в 1923, 1929—1930 та 1931 роках. Видання 1923 й 1930 року підготувало видавництво «Рух» (Харків — Київ), а 1929 року публікацію творів здійснює видавництво «Книгоспілка» (на основі матеріалів з попереднього «рухівського» зібрання творів).

З 1933 року В. Винниченка перестали видавати на території колишнього СРСР, до складу якого входила й Україна.

Раб краси

Оповідання вперше надруковане в 1906 році в журналі «Вільна Україна» (№ V—VI, [Т. 2]).

«Салдатики!»

Уперше вийшло двома мовами окремими книжечками: українською в Чернівцях та російською в Петербурзі, але без зазначення року публікації. Автор підписався псевдонімом Деде. Передруковане вперше у книзі «Дрібні оповідання» (К., 1907, [Т. 8]).

Голод

Уперше надруковане в книзі «Дрібні оповідання» (К., 1907, [Т. 2]).

« Мал орос-європеєць »

Уперше надруковане в книзі «Дрібні оповідання» (К., 1907, [Т. 2]).

Студент

Відомо, що рукопис цього оповідання не зберігся. Сам В. Вин-ниченко нарікав на свавілля цензури, яка скоротила та погіршила твір. Оповідання вперше надруковане в одному з найґрун-товніших та найпопулярніших в колах української інтелігенції часописі «Літературно-науковий вісник» (1907, Кн. XI, [Т. 4]).

Момент

Оповідання вперше надруковане в збірці «Третя книжка оповідань» (К., 1910 [Т. 3]).

Кумедія з Костем

Оповідання вперше надруковане в збірці «Третя книжка оповідань» (К., 1910 [Т. 3]).

На той бік

Повість написана у 1919 році, а надрукована вперше лише через п’ять років у Празькому видавництві «Нова Україна». За сприяння Г. Костюка твір був виданий у Нью-Йорку у 1972 році до 90-річчя з дня народження письменника.

У творі зустрічаємо імена філософів (Епікур, Кант, Шопен-гауер). Як і головний герой повісті, її автор активно цікавився розвитком філософської думки, оригінальними філософськими ідеями. Так, у приватній бібліотеці В. Винниченка були праці мислителя Ґюйо, а також психолога і філософа Ґустава Лебона «Психологія революції» і «Натовп: студії суспільної думки». Пізніше, в період розробки письменником теорії «Конкордизму», всі ці книги, поряд з багатьма іншими, відіграють значну роль.

Чорна Пантера і Білий Медвідь

Драмі «Чорна Пантера і Білий Медвідь» судилася багата сценічна доля. Вперше надрукована в «Літературно-науковому віснику» (1911, Кн.4), вона в подальшому була широко представлена як на українській сцені, так і на сценах європейських театрів. 1917 року постановкою саме цієї п’єси офіційно відкрилася діяльність «Молодого театру» (першим виконавцем ролі головного героя — художника Корнія Каневича — був відомий актор і легендарний режисер Лесь Курбас, який ніколи не брався за низьковартісний драматичний матеріал), 1920 і 1923 рр. — Київського драматичного театру ім. І. Я. Франка, 1925—1926 рр. — Одеського театру імені Жовтневої революції.

Ще в 1921—1922 роках цю п’єсу було екранізовано кінематографістами Німеччини. На екранах Німеччини тих років фільм ♦Чорна Пантера», сценарій якого ґрунтувався