Франко І. Я. - З вершин і низин, Франко І. Я.

Лютий і март, 1880». У зв’язку з тим, що це єдина повна редакція першої частини поеми, яка лягла в основу тексту, переробленого для другого видання збірки «З вершин і низин», подаємо її в розділі «Інші редакції та варіанти».

В автографі № 215 наявні лише перші п’ять розділів поеми. Вони мають розходження з відповідними розділами в рукописі № 232. Так, наприклад, у першому розділі чорнового варіанта, крім незначних відмінностей стилістичного характеру, інша редакція початкової строфи:

 

Вічна мученице Музо,

Ангеле римовних трудів,

Поможи й мені днесь піти

«Вісті з краю богокудів»!

 

Строфи 2-10-а і 15-21-а, які є в автографі № 232, тут відсутні. Натомість перед трьома останніми строфами першого розділу в автографі № 215 іде ще строфа:

 

А як де й у вас найдеться

Щось на вдобу сього чуда,

То не ваш се плід, а наський:

То правдивий ботокуда.

 

Другий, третій, четвертий і п’ятий розділи чернетки мають незначні розбіжності редакційно-стилістичного характеру порівняно з відповідними розділами автографа № 232. Крім того, у п’ятому розділі першого запису відсутні 5-9-а 47 і 15-21-а строфи.

Строфи 14-а і 20-а п’ятого розділу повної редакції в чернетці відмінні:

 

Строфа 14-а:

 

Ах, брошури ті преславнії

Досі ще вни [в] стріха́х

Ботокудських ся валяють,

Де припав їх смрад і прах.

 

Строфа 20-а:

 

Ах, премудрі ті брошури,

Свідки боїв тих грізних,-

Три як сестри, а змістилось

Півчетверта думки в них.

 

На першій сторінці автографа № 215 є найраніші варіанти другого і третього розділів поеми та інша редакція «Глупівського гімну». Наводимо їх:

 

 

II

 

ВІСТЬ ДУЖЕ ВАЖНА ПРО БОТОКУДСЬКІ СТОРОННИЦТВА 48

 

Важну вість сю тим зачнемо,

Що сказав якийсь учений:

Хоть одно живе є тіло,

Але різні в гілі члени.

 

Рот на те, щоб їсти ним,

Голова -щоб кивать нею.

Руки - щоб міг християнин -

Хто що дасть - стулити в жменю.

 

Так також розвились наші

Ботокуди з бога ласки

В різні сторонництва, що

Різні повнять обов’язки:

 

Се ось - рук, що ’д собі горнуть,

Те - жолудка, третє - рота;

Но у всіх одна, незмінна

Ботокудськая істота.

 

Перш усього восхвалім

Борби, крики, болі й труди

Сторонництва, що зовесь:

Твердо-древньоботокуди.

 

Справді, твердість дивна з них!

Передвсім твердії зуби:

Все згризуть, що йно зарвуть,

Хоть би кусень як був грубий.

 

Пальці теж твердії в них.

Що раз хоплять, то пропало;

Совість теж тверда, як слід,

Не дрогне, щоб що ся стало.

 

А вже чола ті, на диво,

В них тверді, так що сусіди

Чолобийниками звуть їх,

Що ці чола мають з міді.

 

Що вни древніми зовуться,

Теж за зло не мож їм взяти,

Хоть що слово те значить,

Дуже трудно ся дізнати!

 

Деякі премудрі кажуть.

Що від древа вно походить.

Може бути, не перечу,-

З правдов се досить ся годить.

 

Справді, до дерев у них

Бачимо любов велику,

Бо підпор, стовпів та пнів

Своїх є у них без ліку.

 

А ще, може, назва тая

Має й теє означати,

Що, як дерева, вни хтіли б

Вічно на однім стояти.

 

Друге сторонництво теж

Дуже близьке до тих древніх.

Святокуряче зовесь

І не має цілей певних.

 

Святокуряче зовесь,

Але не тому, що вічно,

Мов сліпая курка, блудить,-

Се було би іронічно.

 

Вно зовесь так, бо годує

Дивну курку довгі літа,

Ку[р]ка се з рідної раси,

Що зовесь Мигро-кобіта.

 

Курка ся їсть дуже много,

Хоть часом і з посту пухне.

Досі не неслась, но, може,

Швидко де яйце нам бухне.

 

Курку сю держать у клітці,

Тож не знати, чи сама вна

Проїдає так багато,

Чи її дружина славна.

 

Цілей дальших сторонництво

Святокуряче не має:

Курку кормить і себе,

І на тоє гріш збирає.

 

Чи буде який пожиток

З того - не повім вам се,

Треба ждати, аж святая

Курка нам яйце знесе.

 

Третє сторонництво зветься

М’яко-новоботокудське,-

Хоть і не опозиційне,

Но також не чисто людське.

 

Продуктивне сторонництво,

Але - диво - все бідує!

Правда, вно не хліб святий,

А йно фрази продукує.

 

Се народне сторонництво.

Все лиш для народу діє,

Но тре знать, що під народом

Вно себе йно розуміє.

 

Се діяльне сторонництво,

І його діяльні люди

Все говорять: «Лиш заждім

Якось-то воно вже буде!»

 

Но при всім тім вно м'яке,

Смирне, добре сторонництво -

Хоть махає, но не вдарить,

Бо страшне му головництво.

 

Та й куди йому там битись!

Сил не має, ні охоти,

Бо від роду, нещасливе,

Все хорує на сухоти.

 

Се ті славні сторонництва,

І хоть різна їх робота,

Різні мови,- но одна в них

Боготокудськая істота.

 

 

III

 

ПРАВДИВА ІСТОРІЯ О НЕЩ[АСЛИВІМ] РОЗБУДЖЕННІ І ЩАСЛИВІМ ЗАСИПАННІ БОТОК[УДІВ]

 

Був колись-то час гарячий,

Що прогнав народів сон,

То тоді-то сотворив

Ботокудів Штудіон.

 

Штудіон - то був потужний,

Хоть не мудрий мандарин,

Він з льокаїв, алілуйків

Ботокудів сотворив.

 

Ті розверещались зразу,

Затріпались,- звісно,