Ріна Март - Під лапою Вовка, Ріна Март

- Мені треба відійти на кілька хвилин. – раптом промовив Сірко.

Софія вмить розгадала його маневр, хотів бо тактовно залишити їх наодинці, але її горда натура не стерпіла б такого. Вона застережливо підняла тонку руку і спокійно мовила:

- Тобі нікуди не треба, Іване.

- Ти впевнена? – перепитав Сірко.

- Так. Цілком. – вона ще раз кинула погляд на Тимоша і пішла назад до кухні, звідки незабаром долинув брязкіт посуду.

- Я так розумію, на обід мене не запрошено. – вдавано весело мовив Тиміш.

Сірко знизав плечима:

- Вочевидячки так.

Парубок кивнув та подався до виходу. Плечі його опустилися, піднесений настрій, з яким він влетів до господи Сірка, тут і залишився. З оселі вийшов зовсім інший Тиміш. Відчуття втрати раптом навалилося на нього, важким каменем вклавшись на груди. Він знав, що воно не полишить його до самої смерті.

Любий читачу, якщо тобі подобається моя творчість, напиши про це у коментарях та постав уподобайку. Це надихне мене писати ще краще для тебе ))