Kara Star - Світ моїх фантазій, Kara Star

— А, так, вибач, загралася... — випустила я легкий смішок, як завжди, у подібних жахливих ситуаціях.

— Это ещё мягко сказано. Ненормальная...

Аскольде, ми обоє з головою не в дружніх стосунках. Чи готовий посперечатись? Ми ж геть подібні... Своїми методами вирішення проблем...

— Слухайте, тут квартира звільнилась. Мої поїхали на цілу ніч. Йдете? 

— Так, я йду. — озвався друг.

— Да, я тоже. — відповів Аскольд і глянув на мене, — Кирилла, ты с нами?

— Та, якщо проведете потім додому.

— Ты когда должна быть дома?

— Максимум, комендантська.

— Хорошо, пошли.

Щось змінилося після телефонної розмови. В мене був не те, що понурий настрій, я просто залипала у кожну точку, поки сиділа біля них. 

— Чё ж ты грустная такая? — поцікавився Аскольд. Знову.

— Це моє звичайне лице. — забув? Ми ж піднімали цю тему ще по телефону.

— Устала может? 

— Трохи...

— Иди приляг, может, поспи

— Дійсно, гарна ідея.. — я встала і направилась у сторону кіманти. 

Прилягла на ліжко, але нічого не відбувалось. Мій організм сну не жадав. Натомість у моїй голові почали спливати підозріло красиві фантазії. В таких ситуаціях хочеться перенести їх на аркуш паперу. Але цього разу я стрималася. 

Аскольд зайшов узяти нову пачку цигарок, яка була схована у кімнаті. Старався максимально тихо, знаючи, що тут відпочиває понурене дівча. Але все-таки обернувся і побачив... Мої очі намертво запечаталися у стіну, ніби виглядували у ній сенс життя.

Аскольд підійшов до мене і клацнув пальцями, щоб я прийшла до тями, але я...

Так і лежала, занурившись у ту кляту фотографію, де стояла і посміхалась маленька дівчина. 

Вона чимось нагадувала мене в далекому минулому. Коли я ще вміла посміхатися. Коли в дитячі роки у мене був достойний сенс життя та мрії, до яких я готова була йти, не дивлячись на труднощі.

— Ти щось хотів? — не відводила я погляду від фото.

— Слушай, ты меня пугаешь. Может, пошли к нам?

— Ні, мені й тут добре.

— Ні, не добре. — різко перейшов він на українську, як вміє і, підійшовши ще ближче, схилився наді мною.

— Що таке? — вдивлялася я в його очі, які опинилися так близько.

Міцні руки, не питючи дозволу, підняли і притулили мене до грудей, як наречену. Я ледь здригнулася від несподіванки.

— Ну пошли, будем тебя веселить.— перебирав він ногами по коридору.

— Цікаво як... — я розуміла, що я не сумна, але щось гризло мене з середини, не даючи ні виговоритись, ні дихати.

— Насколько я знаю, ты караоке любишь.

— Та ну, серйозно? Ви маєте караоке?! — розбушувалась я в нього на руках, щоб поглянути в його очі. Я була приємно шокована. 

— Ради твоей улыбки я найду всё. 

Мені захотілось опустити голову на його плече, у знак... вдячності? Ні. Просто серцю було приємно і зрозуміло, що я б теж старалась привести тебе до тями, Аскольде. Заради твоєї посмішки. 

~ THE END ~