Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

54

Я й гадки не мала, що все зайде так далеко. У кімнаті висів гнитючий морок, такий густий, що здавалося, його можна було різати ножем. Емір стояв прямо перед Салімом, його обличчя було суворим, як висічене з каменю. Салім усміхався, але ця усмішка більше нагадувала гримасу роздратування. Я відчувала, як все в мені кипить, але не встигла нічого сказати, бо раптом почувся глухий звук – металевий клацок.

 

Усі погляди миттєво звернулися до Лейли.

 

Вона стояла біля дверей, притиснувшись спиною до стіни, з пістолетом у руці. Маленький, блискучий дамський пістолет, схожий на ті, що колись ховали в сумочках багаті жінки для самозахисту. Він виглядав як іграшка, але я чудово розуміла, що це зовсім не так. Лейла дивилася на нас трьох із виразом... Ні, не страху. Скоріше відчаю. Її губи стиснулися в тонку лінію, а рука, що тримала зброю, помітно тремтіла.

 

— ДОСИТЬ! — її голос пролунав так різко, що я ледь не здригнулася. — Ви всі! ЗАСПОКОЇЛИСЯ! Тут і зараз!

 

— Лейло, що ти робиш? — Емір зробив крок уперед, але вона різко змахнула пістолетом, вказуючи на нього.

 

— НЕ РУХАЙСЯ! — вигукнула вона. — Я більше не дозволю вам тут вирішувати все за мене! Я теж людина, Еміре! Я теж щось значу в цьому клятому житті!

 

Я навіть дихати боялася. Ніхто з нас не зрушив із місця. Тільки Салім зробив ледве помітний крок убік, але Лейла одразу перевела на нього пістолет.

 

— А ти! — її голос став ще вищим, майже істеричним. — Ти був моєю останньою надією, а тепер... Ти просто боягуз, Саліме. Ти лише говориш про помсту, про гроші, а насправді нічого не здатний зробити!

 

— Лейло, — почав він, намагаючись говорити спокійно, але голос його видавав. — Поклади пістолет. Ми поговоримо.

 

— Поговоримо? — вона зареготала, і цей сміх пройшовся морозом по моїй шкірі. — Ні, Саліме. Говорити час скінчився.

 

Я злякано глянула на Еміра. Його обличчя лишалося непроникним, але я бачила, як напружилися його плечі. Він обережно підняв руку, показуючи, що не збирається чинити опір.

 

— Лейло, ти ж не хочеш зробити дурницю, — спокійно промовив він. — Подумай про дітей.

 

Її очі заблищали.

 

— ДІТИ? — закричала вона. — Де вони були, коли я була для тебе ніхто? Де ти був, коли мене зраджували з кожною повією, яку ти приводив у наш дім?

 

— ЦЕ НЕ ВИПРАВДАННЯ! — я не витримала й кинулася вперед, але Емір схопив мене за руку.

 

— Настю, не треба, — прошепотів він, стискаючи моє зап’ястя.

 

— ЗАТКНИСЯ! — Лейла направила пістолет на мене, і в цей момент я подумала, що все. Що ось зараз я побачу спалах.

 

— Лейло, — я не знаю, звідки взявся мій спокійний голос, але я говорила чітко, кожне слово відлунювало в кімнаті. — Я знаю, ти вважаєш, що це вихід. Але ти робиш помилку.

 

Вона заперечно похитала головою.

 

— Ні. Єдина помилка — це я, яка вірила, що мене хоч хтось цінує.

 

— Лейло, — Салім зробив ще один крок уперед. — Зупинись. Ми все вирішимо.

 

— НІ! — вона різко повернула пістолет у його бік, і в цей момент я побачила, як Емір легким рухом тягнеться до столу, за чимось.

 

— Ти завжди все вирішуєш! — закричала вона. — А я? Я маю стояти осторонь і чекати, поки ви всі знищите мене? НІ!

 

Здавалося, час зупинився.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍