Грем Грін - Тихий американець. Наш резидент у Гавані

— Їх робив поганий кресляр.

— Зрозумійте мене правильно, голубе. Ви робите просто чудеса, але був час, коли я мало не почав вас... підозрівати.

— В чому?

— Та, бачите, деякі з тих креслень скидаються... Щиро кажучи, мені вони нагадують деталі пилососа.

— Так, я це теж помітив.

— От я, розумієте, і згадав про різне причандалля у вашій крамниці.

— Ви маєте підозру, що я морочу вашу розвідку?

— Ну, тепер я й сам сміюся з цього. І все-таки я зітхнув з полегкістю, коли дізнався, що вони замислили вас убити.

— Убити?

— Адже це свідчить про те, що ваші креслення не фальшиві.

— Хто ж такі «вони»?

— Противна сторона. На щастя, я нікому не казав про свої сумніви.

— А як же вони збираються мене вбити?

— Про це пізніше... Здається, хочуть вас отруїти. Зараз мова про те, що їх наміри не гірше за фотографії свідчать про правдивість вашої інформації. Ми були притримали ваші креслення, але тепер поширили їх по всіх наших відомствах. І атомникам теж послали. Правда, з них користі мало. Вони кажуть, ніби це не стосується ядерної фізики. Біда в тому, що ми надто залежимо від цих атомників і зовсім забуваємо про те, що можуть з’явитися й інші види зброї.

— Як же вони хочуть мене отруїти?

— Не будемо відхилятись од теми, голубе. Нехтувати економікою у військових справах не можна. Куба не може дозволити собі виробляти водневі бомби, але що, як вони винайшли не менш ефективну і до того ж дешеву зброю? Дешеву — ось що головне.

— Дуже вас прошу, розкажіть мені нарешті, як вони збираються мене вбити. Особисто мене це дуже цікавить.

— Ну, звичайно, я вам про все розповім. Просто мені спершу хотілося розкрити закулісні таємниці і поділитися з вами, які ми з цього раді... Я маю на увазі те, що ваші повідомлення підтвердились. Вони збираються отруїти вас на якомусь офіційному обіді.

— Європейського комерційного товариства?

— Здається, так.

— Звідки ви про це знаєте?

— Ми пролізли в їхню тутешню організацію. Ви й уявити собі не можете, що тут у вас діється. Чи відомо вам, наприклад, що дріб чотири загинув цілком випадково? Вони просто хотіли його налякати, так само як і дріб три. Ви перший, кого вони справді збираються вбити.

— Приємно це чути.

— Еге ж, це своєрідна почесна відзнака, яка свідчить про те, що ви стали небезпечний.

Готорн гучно висмоктав крізь соломину рештки пуншу.

— По-моєму, — сказав Уормолд, — мені краще туди не ходити. — Він раптом відчув розчарування. — Це буде перший обід за десять років, який я пропущу. Вони навіть просили мене виступити. Фірма завжди схвалює мою присутність на цих обідах. З метою представництва, так би мовити.

— Ви неодмінно підете туди.

— Щоб мене отруїли?

— Не їжте нічого — от і все.

— А ви пробували коли-небудь не їсти на званому обіді? А вже пити обов’язково доведеться.

— Не можуть же вони отруїти нерозпечатану пляшку вина. Удавайте з себе алкоголіка, який п’є, не закусуючи.

— Спасибі вам. Моя ділова репутація від цього дуже виграє!

— Люди співчутливо ставляться до алкоголіків, — сказав Готорн. — А крім того, якщо ви не підете, вони й справді щось запідозрять. Тоді ви провалите мені явку. А явки треба берегти.

— Це таке правило?

— Авжеж, голубе. І ще одне: нам відомо про змову, але ми не знаємо самих змовників. Якщо ми довідаємося, хто вони, то примусимо поліцію їх арештувати. Таким чином ми виведемо з ладу всю їхню організацію.

— Так, кажуть, що будь-яке вбивство можна розкрити. Можливо, анатомічний розтин мого тіла дасть вам у руки необхідні докази і ви таки переконаєте Сегуру вжити заходів.

— Невже ви злякалися? Професія наша небезпечна, що й казати. Не слід було братися за неї, коли ви не готові до...

— Ви мов та спартанська мати, Готорне. Повертайся з перемогою або сиди під столом.

— А що, це ідея! В потрібний момент ви можете звалитися під стіл. Убивці подумають, що ви вмерли, а решта — що просто упилися.

— Член Європейського комерційного товариства не валиться під стіл.

— Ніколи?

— Ніколи. Ви вважаєте, що я даремно тривожуся?

— Я вважаю, що вам нічого хвилюватися. Зрештою, ви самі накладатимете собі страви.

— Еге ж. Але в «Насьйоналі» перед обідом завжди подають крабів по-маврітанськи. А їх розкладають по тарілках заздалегідь.

— А ви не їжте. Крабів багато хто не їсть. Коли ж почнуть пропонувати інші страви, не беріть того, що лежить близько. Це так само, як з фокусником-картярем. Не беріть карту, яку він вам підсовує, і край.

— І все-таки йому завжди вдається накинути вам ту, котру він хоче.

— Тоді знаєте що... Ви, здається, казали, що цей обід буде в «Насьйоналі»?

— Так.

— То чому б вам не використати дріб сім?

— А хто такий дріб сім?

— Ви що, забули своїх агентів? Це ж метрдотель «Насьйоналя»! От нехай він і стежить, щоб вам чогось не підсипали. Пора вже йому відробляти свої гроші. Я щось не пригадую жодної його інформації.

— А ви не могли б мені сказати, хто то має бути?..

Я кажу про того, хто збирається... — Він спіткнувся на слові «вбити», — хто збирається зробити це.

— Жодних даних, голубе. Стережіться всіх. Ну як, хильнемо ще по одній?

З

У літаку, яким він повертався на Кубу, пасажирів було обмаль: іспанка з цілим виводком дітей, що почали верещати й блювати, тільки-но літак одірвався від землі; негритянка з живим півнем, замотаним у хустину; кубинський експортер сигар, якого Уормолд трохи знав, та одягнутий у грубошерстий піджак похмурий англієць, що без упину курив люльку, аж поки стюардеса звеліла йому загасити її. Тоді він почав демонстративно смоктати мундштук, обливаючись потом у своєму теплому піджаку. Обличчя в нього було похмуре — обличчя людини, що завжди переконана в своїй правоті.

Коли принесли сніданок, англієць перейшов у хвіст і сів поруч з Уормолдом.

— Не можу