Грем Грін - Тихий американець. Наш резидент у Гавані

більше чути отих писклят, — пояснив він. — Не заперечуєте? — Він зазирнув у папери на колінах Уормолда. Служите в «Фастклінерз»?

— Еге ж.

— А я представник «Ньюклінерз». Моє прізвище Картер.

— Он як...

— Це моя друга подорож на Кубу. Превесела, кажуть, країна! — Він продув люльку і відклав її набік, беручись до сніданку.

— Можливо, — відповів Уормолд, — якщо ви любитель рулетки та будинків розпусти.

Картер погладив свій кисет, як гладять по голові собаку — «мій вірний пес завжди зі мною».

— Я мав на увазі не зовсім це...хоч я, звичайно, теж не пуританин. Там, певне, дуже цікаво... — Він звів розмову на інше: — Добре торгуєте?

— Та непогано.

— Наша нова модель завоює всі ринки.

Він напхав у рот рожевого кексу, а потім відрізав собі шмат курчати.

— Невже?

— Має власний мотор, як у газонної косарки. Не потребує жодних зусиль. І ніяких тобі шлангів, що плутаються під ногами.

— А гуде так само?

— Спеціальний глушитель. Проти ваших зовсім безгучний. Ми звемо його «шепотунчиком». — Він проковтнув черепаховий суп і почав сьорбати компот, хрумкаючи виноградними кісточками.— Скоро ми відкриємо своє агентство й на Кубі. Доктора Брауна знаєте?

— Зустрічав. У Європейському комерційному товаристві. Він наш президент. Імпортує з Женеви точні інструменти.

— Атож. Він дав нам цінну пораду. Оце, власне, на його запрошення я і їду на ваш бенкет. Годують там пристойно?

— Ви ж знаєте, як годують у ресторанах.

— Ну, в усякому разі, краще, ніж тут, — зауважив Картер, випльовуючи виноградну шкірочку, Вгледівши на підносі не помічену раніше спаржу в майонезі, накинувся на неї. Потім порився в кишені. — Ось моя картка. — На картці значилось: «Вільям Картер. Бакалавр техн. наук (Нотвіч)», а в куточку: «Ньюклінерз лімітед».— Я зупинюся на тиждень у «Севіл-Білтморі».

— На жаль, при мені немає картки. Моє прізвище Уормолд.

— Знайомі з Девісом?

— Здається, ні.

— Мій приятель по коледжу. Найнявся в «Гріпфікс» і служить десь у цих краях. Навіть дивно: куди не поткнись — усюди зустрінеш хлопців із Нотвіча. А ви самі часом не там училися?

— Ні.

— Тоді, певне, в Редінгу?

— Я не кінчав коледжу.

— По вас цього не скажеш, — люб’язно мовив Картер.— Сам я збирався був до Оксфорду, але там дуже відстали в технічних науках. Оксфорд годиться хіба тільки для вчителів.— Він знову взявся смоктати порожню люльку, як немовля соску, аж поки з неї вирвався свист. Тоді раптом сердито заговорив, наче на язик йому попав нікотин: — Старомодні дурниці, пережитки минулого. Я б їх давно повикидав на смітник.

— Кого?

— Оксфорд і Кембрідж.

На таці більше нічого не лишилося, крім булочки; Картер схопив її і люто розкришив пальцями.

У митниці вони розійшлись. У Картера виникли якісь ускладнення з новим зразком пилососа «Ньюклінерз», і Уормолд вирішив не втручатися в справи фірми-конкурентки. Беатріса чекала на нього в «гілмені». Давно вже його не зустрічала жінка.

— Все гаразд? — запитала вона.

— Авжеж. Здається, мною задоволені.— Він не зводив погляду з її рук, що лежали на кермі; було жарко, і вона скинула рукавички; руки були спритні й красиві.— Ви що, зняли обручку?

Беатріса усміхнулась.

— А я думала, ніхто не помітить. Та Міллі теж угледіла. У вас спостережлива сім’я!

— Ви її загубили?

— Зняла вчора, коли вмивалась, а потім забула надягти Та й навіщо вона, коли забуваєш про неї.

Він розповів їй про бенкет.

— Ви, звичайно, не підете? — спитала вона.

— Готорн хоче, щоб я пішов. Аби зберегти для нього явку.

— А під три чорти його явки!

— Є ще одна причина, важливіша. Це мені казав Гассельбахер. Вони люблять бити по тому, що вам дорожче над усе. Якщо я не піду, вони вигадають що-небудь гірше. І ми не знатимемо, що саме. До того ж їх вибір може впасти не на мене — для цього я не досить себе люблю,— а на Міллі. Або на вас...

Він і сам не зрозумів, що сказав, аж поки Беатріса не поїхала, залишивши його біля дверей крамниці.

Розділ третій

1

— Ти випив каву, а нічого не їв,— сказала Міллі.

— Я щось не в гуморі.

— А потім підеш та наїсися на отому комерсантському бенкеті усяких крабів по-маврітанськи — а ти ж чудово знаєш, що вони шкідливі для твого шлунка.

— Обіцяю не їсти зайвого.

— Краще поснідав би як слід. З’їж хоч сухариків — вони добре всмоктують алкоголь.

Того дня дуенья була на посту.

— Не можу, Міллі, просто не можу. Мені зараз зовсім не до цього. Дай мені спокій хоч сьогодні.

— Ти вже підготував свою промову?

— Зробив усе, що міг. Але ж я не оратор, Міллі. Не знаю, чому вони обрали саме мене.

Та десь у глибині його свідомості ворушилася неспокійна думка, що, мабуть, він знає тепер чому. Хтось підказав його ім’я докторові Брауну, а хто саме — про це треба було дізнатися будь-якою ціною. «Ціною мого життя»,— подумав він.

— Б’юсь об заклад, що твій виступ буде сенсацією.

— Я докладу всіх зусиль, щоб не було ніяких сенсацій.

Міллі пішла до школи, а він лишився сидіти за столом.

На коробці з сухариками, що їх завжди купувала Міллі, була надрукована чергова серія пригод карлика Дуду. Там розповідалося про те, як цей малесенький чоловічок зустрів велетенського щура і страшенно налякав його, занявчавши по-котячому. Наївна казочка! Її не можна назвати навіть повчальною. Зате компанія обіцяє дітям, що зберуть дванадцять купонів од коробок, подарувати пневматичну рушницю. Спорожнивши коробку, Уормолд узявся вирізати кулон, обережно водячи ножем уздовж пунктирної ЛІНІЇ. Коли він майже скінчив, до кімнати зайшла Беатріса.

— Що це ви робите?

— Я думаю, що нам у конторі згодиться пневматична рушниця. Треба тільки дістати ще одинадцять коробок.

— Я не