Майкл Крайтон - Загублений світ

— Машина працює. Я повертаюся.

— Добре, — відповів він. — Поквапся.

Вона повернула важіль і відчула, як працює трансмісія. Машина була надзвичайно тихою, практично безшумною. Саме це дозволило їй почути слабкий звук далекого гвинтокрила.

День

Вона їхала під щільним покровом дерев, повертаючись до селища. Звук від гвинтокрила усе голоснішав. Потім він прогуркотів над головою, невидимий крізь листя. Вона опустила вікно і прислухалася. Схоже, він рухався вправо від неї, кудись на південь.

Писнула рація.

— Capo.

— Так, Доку.

— Послухай. Ми не можемо зв’язатися з гвинтокрилом.

— Добре, — сказала вона. Вона зрозуміла, що від неї потрібно. — Де місце посадки?

— На півдні. Близько милі. Там є галявина. Поїдь по хребту.

Вона під’їхала до розвилки і побачила дорогу, що йшла по хребту вправо.

— Добре, — сказала вона. — Поїду.

— Скажи їм, щоб чекали нас, — сказав Торн. — Потім повертайся.

— Все в порядку? — спитала вона.

— Так, — відповів Торн.

Вона поїхала дорогою, відчуваючи, як змінився звук гвинтокрила. Сара зрозуміла, що він, мабуть, приземляється. Лопаті крутилися й далі, а це означало, що пілот не збирається вимикати двигун.

Дорога звернула ліворуч. Звук гвинтокрила тепер був схожий на приглушений стукіт. Вона прискорилася і швидко помчала, входячи в поворот. Дорога була ще вологою від нічного дощу. Позаду неї не було хмари пилу. Взагалі нічого не вказувало на те, що вона тут їхала.

— Доку, — спитала вона, — як довго вони чекатимуть?

— Не знаю, — відповів по рації Торн. — Ти їх бачиш?

— Ще ні,— відповіла вона.

Левін дивився у вікно. Крізь дерева він бачив, як світлішає небо. Червоні смуги зникли. Тепер воно було яскравим, навіть синім. Надходив день.

День…

І тут в нього в голові все зібралося докупи. Він здригнувся, коли зрозумів. Підійшов до вікна з протилежного боку, глянув в бік тенісного корту, на те місце, де вночі були карнотаври. Їх вже не було.

Цього він і боявся.

— Погано, — сказав він.

— Ще тільки восьма, — сказав Торн, глянувши на годинник.

— Скільки їй ще добиратися? — спитав Левін.

— Не знаю. Три або чотири хвилини.

— А назад? — запитав Левін.

— Ще хвилин п’ять.

— Сподіваюся, що ми зможемо тут так довго протриматися. — Він незадоволено насупився.

— Чому? — сказав Торн. — 3 нами все добре.

— За кілька хвилин, — сказав Левін, — повністю зійде сонце.

— То й що? — спитав Торн.

Писнуло радіо.

— Доку, — сказала Сара. — Я їх бачу. Бачу гвинтокрил.

Сара повернула востаннє і побачила посадочний майданчик. Гвинтокрил був там, його лопаті крутилися.

Вона побачила інше перехрестя з вузькою дорогою, що спускалася зі схилу, а потім виходила на галявину. Вона поїхала нею, спускаючись низкою «американських гірок», що змушували її гальмувати. Тепер вона знову була в джунглях, під покровом дерев. Земля вирівнялася, вона переїхала вузький струмок і додала швидкості.

Просто попереду був розрив між деревами, а за ним — освітлена сонцем галявина. Вона побачила гвинтокрил. Його ротори почали обертатися швидше — він піднімався! Вона бачила пілота за прозорим склом, у темних окулярах. Пілот глянув на годинник, подивився на свого напарника, хитаючи головою, і почав злітати.

Сара засигналила і помчала вперед. Але зрозуміла, що вони її не чують. Її машина підстрибувала на дорозі. По рації почувся голос Торна:

— Що там? Capo! Що відбувається?

Вона поїхала вперед, висунувшись у вікно і горлаючи:

— Зачекайте! Зачекайте! — Але гвинтокрил вже піднімався в повітря, зникаючи з поля зору. Звук почав слабшати. На той момент, коли її автомобіль зрештою вискочив з джунглів на галявину, вона побачила, що гвинтокрил прямує геть, зникаючи над скелястим краєм острова.

А потім він зник з поля зору.

— Давайте зберігати спокій, — сказав Левін, крокуючи маленькою крамницею. — Скажіть їй, хай відразу повертається. І зберігаймо спокій. — Здавалося, що він розмовляє сам із собою. Він ходив від однієї стіни до іншої, стукаючи кулаком по дерев’яних дошках. І сумно хитав головою. — Скажіть їй, хай поквапиться. Як ви думаєте, вона зможе повернутися за п’ять хвилин?

— Так, — відповів Торн. — А що? Чому ти питаєш, Ричарде?

Левін вказав на вікно.

— День, — сказав він. — Вдень ми тут у пастці.

— Та ми й вночі були тут у пастці,— сказав Торн. — І нічого, впоралися.

— Але вдень — це інше.

— Чому?

— Тому що вночі,— сказав він, — ця територія належить карнотаврам. Інші тварини сюди не приходять. Минулої ночі ми тут взагалі нікого не бачили. Але щойно настане день, карнотаври більше не зможуть тут ховатися. Їм не місце на відкритому просторі і під прямими сонячними променями. Тож вони підуть. І це вже буде не їхня територія.

— Що це означає?

Левін подивився на Келлі, яка сиділа за комп’ютером. Він завагався, а потім сказав:

— Просто повірте мені на слово. Ми повинні негайно звідси забиратися.

— І куди нам йти?

Сидячи за комп’ютером, Келлі слухала розмову Торна з доктором Левіном. Вона торкнулася папірця з паролем Арбі. Дівчинка нервувала. Тон, яким говорив доктор Левін, змушував її хвилюватися. Вона хотіла, щоб повернулася Сара. З нею вона почувалася б набагато краще.

Келлі не хотілося думати про ситуацію, в якій вони опинилися. Вона трималася, підбадьорювала себе, доки не прилетить гвинтокрил. Але тепер гвинтокрил полетів. І вона помітила, що жоден з чоловіків не говорив про те, коли він повернеться. Може, вони щось знали. Наприклад, що він вже не прилетить.

Доктор Левін говорив, що вони мають залишити крамницю. Торн спитав доктора Левіна, куди він хотів би піти. Той відповів:

— Я вважав би за краще забратися з цього острова, але не бачу, як ми це можемо зробити. Тому я вважаю, що ми маємо повернутися до трейлера. Це зараз найбезпечніше місце.

Назад до трейлера, подумала вона. Туди, звідки вони з Сарою забирали Малкольма. Келлі не хотіла повертатися до трейлера.

Вона хотіла додому.

Вона напружено розгладила вологий папірець, притискаючи його до столу. Доктор Левін підійшов до неї.

— Годі клеїти дурня, — сказав він. — Глянь, чи можеш ти знайти Сару.

— Я хочу додому, — відповіла Келлі.

Левін зітхнув.

— Я знаю, Келлі,— сказав він. — Ми всі хочемо додому. — І знову відійшов, швидко й напружено рухаючись.

Келлі відсунула папірець вбік, перевернувши його і засунула під клавіатуру — на той випадок, якщо їй знову буде потрібен пароль. І раптом побачила якийсь напис з іншого боку. Вона знову витягла папірець.

І прочитала:

ОБ’ЄКТ Б ЛЕГЕНДИ

СХІДНЕ КРИЛО

ЗАХІДНЕ КРИЛО

ВАНТАЖНИЙ ПРИЧАЛ

ЛАБОРАТОРНИЙ БЛОК

ВХІД ДО БУХТИ

ВІДДАЛЕНЕ ОСНОВНЕ ЯДРО

ГЕОТУРБІНА

МАГАЗИН

РОБОЧЕ СЕЛИЩЕ

ГЕОЛОГІЧНИЙ ЦЕНТР

ЗАПРАВНА СТАНЦІЯ

БАСЕЙН/КОРТ ПОЛЕ ДЛЯ ГОЛЬФУ

БУДИНОК КЕРУЮЧОГО

СТЕЖКА З ПЕРЕШКОДАМИ

ГАЗОГОНИ

ПОСТ ОХОРОНИ № 1

ПОСТ ОХОРОНИ № 2

ТЕПЛОВІ