Тім О’Райлі - ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє

сучасних розвинених країнах середній клас зайшов у глухий кут. Діти тих, хто творить нині економіку, можуть стати першим поколінням, яке житиме гірше за батьків. Нам загрожує те, що Кейнс назвав «аномальним безробіттям у світі, який захлинається від безмежних хотінь», а це, своєю чергою, веде до політичної нестабільності і непевних перспектив для бізнесу.

Та все ж Кейнс мав рацію. Нам справді відкривається світ, про який він мріяв, — світ, де «економічна проблема» вирішена. Рівень бідності — безпрецедентно низький. Якщо ми правильно розіграємо козирі, маємо шанс потрапити в Кейнсове ельдорадо.

Високі технології і поширення знань поліпшили ситуацію з бідністю у світі, утім спричинили економічну скруту серед працівників розвинених країн. Макс Розер, розробник проекту «Наш світ у даних» (Our World in Data) — чудової добірки візуальних матеріалів про те, як покращувалося життя протягом останніх 500 років, пояснює: «Ще 1981 року понад 50 відсотків населення Землі жило в абсолютній бідності, а нині таких лише 14 відсотків. Це й досі багато, але зміни на краще відбуваються навдивовижу швидко. Конкретні дані свідчать, що в сучасному світі люди досягають успіхів у боротьбі з бідністю набагато швидше, ніж будь-коли в історії»402.

Більша частина нарису Кейнса «Економічні можливості наших онуків» (Economic Possibilities for Our Grandchildren) присвячена питанню про те, що робити з вільним часом, коли продуктивність зросте і всю роботу виконуватимуть машини.

Чи з нами таке вже сталося?

Кейнс так не думав 1930 року, а я так не думаю зараз. «Нині в нас напад економічного песимізму, — писав він. — Люди часто кажуть, що доба феноменального економічного прогресу ХІХ століття скінчилася. Подейкують, стрімке зростання рівня життя загальмується і в наступні десять років буде менше процвітання. На мою думку, це неправда. Те, що діється нині, слід тлумачити зовсім інакше. Нам дошкуляє не давня хвороба попередньої доби, а біль, якого завдають стрімкі зміни нинішньої. Нам тяжко пристосуватися за умов перехідного періоду між двома економічними епохами».

Звісно, не обходиться без скиглень песимістів і критиків. Вони кажуть, автоматизація забере робочі місця в офісних працівників так само, як колись забрала в робітників фабрик403, що наша економіка орієнтована на зростання, але час зростання пішов у небуття404... і далі в такому ж дусі.

Кейнс вигадав влучний термін для головної турботи наших сучасників — «технологічне безробіття». Ось як він описав це лихо: так стається, коли недостатньо швидко знаходять нове пристосування робочій силі й не встигають за процесами, внаслідок яких у ній відпадає потреба. Висновок Кейнса: «Та це лише тимчасова стадія, поки людство не пристосується».

Я теж не втрачаю оптимізму. У нас сталися масштабні пертурбації, і попереду багато випробувань, але, якщо суспільство прийматиме мудрі рішення, усе вийде. Нинішні болісні відчуття — короткотривалі, проте цілком реальні. Тому й потрібно переписувати правила в економіці та укріплювати систему соціальної безпеки. Так ми полегшимо наш стан під час хвороби. Як свідчить історія, якщо ми переживемо перехідний період без страшних революцій, маємо всі підстави не втрачати надію.

1811 року британські ткачі графства Ноттингемпшир улаштували страйк, озброївшись плакатами із зображенням міфічного героя Неда Лудда (той 30-ма роками раніше нібито розтрощив механічний ткацький верстат). Повстанці нищили швацьку техніку, що могла лишити їх без копійки. Страх ткачів був небезпідставним. На них чекали кілька тяжких і сумних десятиліть. Машини справді замінили людську працю, і суспільство не відразу пристосувалося.

Однак ті ткачі й не уявляли, що їхні нащадки матимуть більше одягу, ніж тогочасні королі й королеви Європи, що звичайні люди їстимуть літні фрукти та овочі серед зими. Вони не уявляли, що ми прокладемо тунелі крізь гори й під водою, літатимемо понад хмарами, за лічені години перетинатимемо континенти, будуватимемо міста в пустелях, споруджуватимемо кілометрові будівлі, висадимося на Місяці, відправлятимемо космічні апарати на орбіти далеких планет і поборемо безліч хвороб. Вони також не уявляли, що їхні діти матимуть удосталь робочих місць, бо виконуватимуть відповідальну роботу, яка уможливить усі ці дива.

Може, й нам уявляються далеко не всі можливості сучасних технологій?

Нік Ганауер якось сказав мені: «Процвітання суспільства слід розуміти як низку рішень у відповідь на проблеми людей. Допоки матимемо проблеми, роботи вистачить».

Гадаєте, всі проблеми вирішено?

Де там! Треба дати раду з масштабною трансформацією енергетичної інфраструктури, необхідною перед лицем зміни клімату; подолати нові інфекційні хвороби й відповідно організувати систему охорони здоров’я; розібратися з демографічним дисбалансом (кількість людей похилого віку зростає, а утримувати їх доведеться нечисленній групі працездатного населення); перебудувати інфраструктуру міст; забезпечити світ чистою водою; годувати, вдягати й розважати дев’ять мільярдів людей. Як зробити з мільйонів переміщених осіб радше мешканців міст майбутнього, ніж біженців, що тісняться у вбогих таборах? Якою буде сучасна освіта? Як налагодити взаємодопомогу між людьми?

З історії ми знаємо ще один приклад того, як машини забрали в людей роботу, і то свіжіший за повстання луддитів. Завдяки зворушливому фільму «Приховані фігури» (Hidden Figures) 2016 року мільйони людей дізналися про афроамериканок-математиків дослідницького центру Langley за часів космічних перегонів 1960-х років. Глядачі побачили, як Дороті Воґан відреагувала на наступ техніки. Той наступ був схожим на зміни, що спричинили бунт луддитів. Воґан була супервайзеркою сегрегованого відділу «комп’ютерів» — усі її підлеглі були афроамериканками і вручну виконували складні математичні обчислення для космічної програми Джона Кеннеді. Згідно з трохи прикрашеною у фільмі історією, космічна агенція, на базі якої пізніше створили NASA, придбала комп’ютер IBM 7090. Машина була такою великою, що довелося пробивати стіну, щоб розмістити її в кабінеті. Дороті Воґан самотужки вивчила мову програмування цього комп’ютера Fortran, та ще й навчила підлеглих. Замість лишитися без роботи жінки дістали робочі місця, яких доти не існувало. Вони відкрили можливість, якої до них ніхто не випробовував405.

Робота завтрашнього дня може геть розходитися з нашими нинішніми уявленнями про роботу. Ви завважили, що Нік сказав вистачить «робо`ти», а не «робочих місць»? Заковика в тому, що «робоче місце» — це штучний концепт, де корпорації чи інші організації, куди люди