Жюль Верн - 20 000 льє під водою

глибин невичерпна. Протягом п’яти з половиною місяців, тобто за час нашого перебування на борту «Наутілуса», ми пройшли чотирнадцять тисяч льє, і скільки цікавих та жахливих пригод, що різноманітили подорож, трапилося з нами на цьому шляху, значно більшому, ніж земний екватор: полювання в лісах острова Креспо, вимушена зупинка в Торресовій протоці, коралове кладовище, перлові розсипи Цейлону, Аравійський тунель, вогні Санторіна, мільйони бухти Віго, Атлантида, Південний полюс! Цілу ніч спогади минулого не давали мені й на мить задрімати.

О третій ранку мене розбудив сильний поштовх. Я підвівся в темряві на ліжку і прислухався, коли раптом новий могутній удар кинув мене з ліжка на середину кімнати. Очевидно, «Наутілус» налетів на щось.

Тримаючись за стінки, я добрався коридором до салону, освіченого яскравим плафоном. Меблі були перекинуті. На щастя, вітрини, міцно прикріплені біля основи, витримали удар. Картини, що висіли на правій стіні і в яких змістився центр ваги, були немов приліплені до стінної оббивки, тоді як на лівій стороні їхній нижній край відставав майже на цілий фут. Отже, «Наутілус» лежав на правому борту і до того ж зовсім нерухомо.

Десь усередині пролунали крики й невиразні голоси. Але капітан Немо не з’являвся. В той момент, коли я вже хотів вийти з салону, до нього ввійшли Нед Ленд і Конселв.

— Що трапилося? — звернувся я до них відразу.

— Я це ж саме хотів спитати у пана, — відповів Консель.

— Тисяча чортів! — закричав канадець, — я-то добре знаю, що це таке! «Наутілус» сів на мілину, і, якщо судити по його нахилу, я не думаю, що він так легко викрутиться, як першого разу в Торресовій протоці.

— А ми вже випливли на поверхню моря?

— Ми цього теж не знаємо, — відповів Консель.

— У цьому легко пересвідчитися, — сказав я й подивився на манометр. На превеликий подив, стрілка показувала глибину в триста шістдесят метрів.

— Що це означає? — скрикнув я.

— Треба спитати в капітана Немо! — порадив Консель.

— А де ж його знайти? — заперечив Нед Ленд.

— Ідіть за мною! — сказав я своїм товаришам.

Ми вийшли з салону. В бібліотеці і біля центрального трапа не було жодної людини. Я припустив, що капітан Немо знаходиться в рубці стерничого. Найкраще було зачекати і не тривожити його. Ми втрьох повернулися в салон.

Я не стану говорити про всі нарікання канадця. На цей раз він мав усі підстави гарячитися. Я не заважав йому виливати свій поганий настрій, як йому хотілось, але нічого й не відповідав.

Так минуло хвилин двадцять, протягом яких ми намагалися вловити хоч найменший шум усередині «Наутілуса». Раптом до салону зайшов капітан Немо. Здавалося, він нас не помічав. Його обличчя, звичайно таке безпристрасне, тепер було дуже схвильоване. Він мовчки подивився на компас, на манометр, підійшов до карти і доторкнувся пальцем до якоїсь точки в тій її частині, що зображувала Південне полярне море.

Я не хотів порушувати хід його думок. Але коли він через деякий час повернувся до мене, я спитав його, скористувавшись тим самим виразом, яким він відповів мені в Торресовій протоці:

— Пригода, капітане?

— Ні, пане професоре, цього разу — нещасливий випадок!

— Серйозний?

— Можливо!

— Є безпосередня небезпека?

— Ні.

— «Наутілус» сів на мілину?

— Так!

— І причина цього?..

— …пояснюється якоюсь невідомою примхою природи, а не невмінням стерничого. В управлінні кораблем не було зроблено жодної помилки. Проте ми нездатні перешкодити законам тяжіння. Можна нехтувати законами, встановленими людиною, але не природою!

Капітан Немо вибрав досить невдалий момент для того, щоб заглиблюватися в філософські міркування. По суті, своєю відповіддю він нічого не пояснив мені.

— Чи можна дізнатися, капітане, — знову запитав я його, — про причини нещасного випадку?

— Перекинулася льодова глиба, ціла крижана гора, — відповів він. — Коли айсберги підмиваються більш теплими водами або низ їх оббивається внаслідок неодноразових ударів, центр їхньої ваги переміщується вгору, і тоді вони перекидаються шкереберть. Саме це й сталося недавно. Один з айсбергів перевернувся саме в той час, коли поряд під водою пропливав «Наутілус». Нижня частина айсберга з нестримною силою підхопила «Наутілус» і поклала на бік.

— А хіба не можна зняти «Наутілус» з мілини, звільнивши його резервуари від води і тим надавши йому рівноваги?

— Це ми зараз і робимо, професоре. Ви чуєте, як працюють насоси? Подивіться на стрілку манометра. Вона показує, що «Наутілус» поступово піднімається, але крижана гора піднімається разом з ним. До тих пір, поки яка-небудь перешкода не затримає її підйому, наше становище не зміниться.

Справді, «Наутілус» продовжувало хилити на правий борт. Безумовно, він зможе випрямитися, коли сам айсберг зупиниться. Але хто знає, чи не зштовхнемося ми до цього часу з верхньою частиною суцільної криги і чи не будемо ми затиснуті між двома величезними крижинами?

Поки я обдумував усі наслідки нашого становища, капітан Немо уважно стежив за манометром. «Наутілус» з моменту падіння айсберга піднявся приблизно на сто п’ятдесят футів, але кут нахилу його залишався незмінним.

Раптом корпус корабля здригнувся. Очевидно, «Наутілус» трохи випрямився. Картини, що висіли на стіні салону, помітно змінили своє положення. Самі стіни стали майже вертикально. Ніхто не вимовив і слова. Затамувавши подих, ми стежили за тим, як корабель повільно випрямляється. Підлога під нашими ногами ставала горизонтальною.

Минуло десять хвилин.

— Нарешті, ми стоїмо прямо! — вигукнув я.

— Так! — сказав капітан Немо, направляючись до дверей салону.

— А чи зможемо ми піднятися наверх?

— Безумовно! — Адже резервуари ще не випорожнені до кінця, і як тільки вся вода з них вийде, «Наутілус» повинен буде піднятися на поверхню моря.

Капітан вийшов і відразу ж, за його наказом, насоси припинили роботу, і, значить, «Наутілус» перестав підніматися. Справді, ми рискували при дальшому підйомі зіткнутися з нижньою частиною крижаного бар’єра. Краще було триматися на цьому рівні глибини.

— Здається, тепер ми уникли небезпеки, — промовив Консель.

— Так! Ми могли бути розчавлені між крижаними глибами або щонайменше потрапити в пастку. А тоді, не маючи змоги поновити свіже повітря… Так! Ми здорово уникли небезпеки!

— Якщо тільки все скінчилося! — пробурмотів Нед Ленд.

Я не хотів даремно сперечатися з канадцем і тому нічого не відповів. Цієї хвилини віконниці салону відчинились і світло зовні увірвалося до нас.

Ми знаходились у воді, як я й говорив. Але на відстані десяти метрів з кожного боку «Наутілуса» височіли блискучі крижані стіни. Зверху й знизу — ті ж самі стіни. Зверху над нами немов величезна скеля, звисали глиби підводної частини криги. Знизу був той самий айсберг, який, перевернувшись, знайшов точки опору в бокових крижинах, що тепер і підтримували