Томас Харріс - Ганнібал

мордами, швидкі, мов вовки, довгоногі й широкогруді, волохаті, з колючою сірою щетиною.

Карло кинувся назад крізь голландські ворота й зачинив їх ще тоді, коли свині були на відстані тридцяти ярдів. Тварини вишикувалися півколом і стали чекати. Величезні загнуті ікла піднімали верхні губи у вічному вишкірі. Мов форварди в американському футболі, які готуються прийняти пас, свині рвонули вперед, зупинилися, поштовхалися й зарохкали, клацаючи зубами.

У свій час Старлінг бачила багато всілякої худоби, але нічого подібного до цих свиней. Їм була притаманна якась жахлива краса, а також грація та швидкість. Вони стежили за ворітьми, штовхалися й кидалися вперед, потім відступали, але ні на мить не відвертали морд від загорожі, що перекривала їм вхід у сарай.

Карло щось гукнув через плече, а тоді зник у будівлі.

У сараї показався фургон, він задкував до загону. Старлінг одразу пізнала цей сірий транспортний засіб. Він зупинився під кутом до загорожі. З салону вийшов Корделл і відчинив бокові двері. Поки він вимикав горішнє світло, Старлінг устигла роздивитися Мейсона, захованого під панциром респіратора. Він лежав високо на подушках, на грудях височіла спіраль із довгих кіс. Зручне місце для огляду. Над входом до сараю ввімкнулися прожектори.

Карло підібрав якийсь предмет, що лежав на землі. Спочатку Старлінг не зрозуміла, що це таке. Було схоже на чиїсь ноги або ж нижню частину тулуба. Якщо це півтулуба, то Карло має бути нівроку сильним. На мить Старлінг злякалася, що то можуть бути останки доктора Лектера, проте ноги згиналися під дивним кутом, так, як це неможливо зробити з людськими суглобами.

Це ноги доктора Лектера тільки в тому випадку, якщо його спершу колесували й перебили йому всі кістки. Але це страшне припущення не виправдалося. Карло щось крикнув углиб сараю. Старлінг почула, як десь завівся мотор.

У полі зору Старлінг з’явився навантажувач. Кермував ним Пʼєро, а високо на зубцях сидів доктор Лектер — руки випростані вздовж барка, пляшки з фізрозчином над зап’ястями гойдаються в такт руху машини. Його посадили так високо, аби він бачив шалених свиней, бачив, що на нього чекає.

Навантажувач рухався з нестерпною швидкістю похоронної процесії, поруч із ним ішов Карло, а з іншого боку — Джонні Мольї з пістолетом.

Старлінг на секунду затримала погляд на значку помічника шерифа, який Мольї почепив на груди. Зірка, не схожа на місцеві жетони. Біле волосся, біла сорочка — так само, як у водія того фургона, яким викрали доктора.

Тепер з фургона лунав глибокий голос Мейсона. Він мугикав один з урочистих маршів[148] і гиготів.

На шум зібралися свині. Здавалося, вони не просто не бояться того навантажувача, а навіть вітають його появу.

Машина зупинилася біля огорожі. Мейсон щось сказав доктору Лектеру — що саме, Старлінг не розчула. Доктор Лектер не кивнув, не подав жодного знаку, що Мейсонові слова до нього долетіли. Він був навіть вище за Пʼєро, який сидів за пультом керування. Чи не поглянув доктор у бік Старлінг? Цього вона так і не дізналася, бо вже швидко рухалася вздовж паркана, вздовж стіни сараю, вже шукала двостулкові двері, крізь які заїхав фургон.

Карло кинув свиням у загорожу нашпиговані штани. Ті як один кинулися вперед, і на кожну штанину знайшлося місце лише для двох тварин, решту відтіснили. Вони гарчали, тягли, рвали й метали, тушки курчат розліталися на шматки, свині трясли головами з боку в бік, розмахували курячими кишками, вирваними зі штанин. Бурхливе море зі щетинистих спин.

Карло дав свиням найлегшу закуску, всього лиш троє курчат і трохи зелені. За лічені секунди штани перетворилися на мотлох, і заслинені свині знову звернули свої жадібні оченята до перегородки.

Пʼєро опустив зубці навантажувача майже до землі. Верхня стулка голландських воріт не дасть тваринам ушкодити життєво важливі органи доктора Лектера — поки що. Карло зняв із доктора взуття й шкарпетки.

— А це поросятко, У-І-І-У-І-І-У-І-І, пішло додому, — гукнув із фургона Мейсон.

Старлінг підбиралася до них зі спини. Чоловіки дивилися в протилежний бік, на свиней. Вона пройшла повз двері до збруярні, опинилася в центрі сараю.

— Отож, треба не допустити, щоб він сплинув кров’ю, — мовив Корделл із фургона. — Приготуйтесь, і за моїм наказом затягнете джгути.

Клаптиком тканини він протирав окуляр Мейсона.

— Нічого не бажаєте сказати, докторе Лектер? — прозвучав глибокий голос Мейсона.

Сараєм прокотився постріл пістолета, пролунав голос Старлінг:

— Руки вгору, всім стояти! Вимкнути двигун!

Схоже, Пʼєро нічого не зрозумів.

— Fermate il motore, — послужливо переклав доктор Лектер.

Тепер було чути лише нетерплячий виск свиней.

Старлінг бачила тільки один пістолет, що висів на стегні біловолосого чоловіка з зіркою. Кобура, яка відкривалася одним порухом великого пальця. Спершу треба покласти людей на землю.

Корделл миттю ковзнув за кермо, і фургон рушив. Мейсон горлав на мажордома. Старлінг подалася за фургоном, та краєм ока помітила, що сивий чоловік теж рухається, і натомість кинулася на нього. Він саме діставав пістолет із явним наміром її вбити, кричав «Поліція!», але Старлінг встигла двічі поцілити йому в груди — швидким подвійним пострілом.

Мольї також зумів вистрілити зі свого 357-го пістолета, проте влучив у землю. Здійнявся двофутовий стовп вогню, помічник шерифа зробив крок назад, упав на коліна й подивився на свої груди. Велика, важка куля 45-го калібру пройшла крізь зірку, вивернула її пелюстками назовні й випала збоку, продірявивши серце.

Мольї повалився на спину й завмер.

Томмазо, який весь час сидів у збруярні, почув постріли. Він схопив пневматичну гвинтівку й виліз на сінник, став на коліна серед розкиданого сіна і поповз до краю сінника, з якого було видно сарай.

— А тепер… — почала Старлінг голосом, який сама вперше чула.

Треба було діяти чимшвидше, доки вони не отямилися після смерті Мольї.

— Усім на землю, головою до стіни. Ти, на землю, голову туди. Отак.

— Girati dall’ altra parte[149], — пояснив із навантажувача доктор Лектер.

Карло підвів очі на Старлінг, побачив, що вона готова його вбити, і не став пручатися. Однією рукою вона швидко наділа на них наручники, розвертаючи їм голови в протилежні боки, прикувала зап’ястя Карло до литки Пʼєро і другу литку Пʼєро до іншого зап’ястя Карло. Увесь цей час вона по черзі приставляла до вуха одного з чоловіків пістолет на бойовому зводі.

Старлінг витягла з-за халяви ніж і, обійшовши навантажувач, наблизилася до доктора.

— Доброго вечора, Кларіс, — мовив він, щойно вона з’явилася в його полі зору.

— Ви можете йти, ноги ще працюють?

— Так.

— Добре бачите?

— Так.

— Зараз я переріжу