Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

Страж брами безтурботно дрімав, розтягнувшись під гранатовим деревом, коли Тешеб  несподівано з'явився в Ганзірі, де не був уже понад п'ятсот років. 

Неті, відчувши його присутність, миттєво схопився, зачепивши рогами нижні гілки, просипавши кілька стиглих плодів, і злякано склав своє величезне тіло в низкому  поклоні.

Тешеб мовчки взяв його однією рукою за горло і підняв над землею, дедалі сильніше й безжальніше стискаючи пальці.

–  Ні, ні... я не винен... я... лише виконував наказ Нергала... адже я йому підкоряюся! –  хрипів Неті, навіть не намагаючись протистояти насильству.

Тешеб  скривив рота і відкинув стража вбік.

Неті потер шию й ображено пробурмотів:

–  Я ж поводився з твоєю дівчинкою  як із королевою...

– Здумай тільки ще підійти до неї! – пригрозив Тешеб. 

–  Хіба  ж я з власної волі! 

–  Ні з чиєї волі, зрозумів?

– Я роблю тільки те, що наказує твій батько. Чи можу я його не послухатися? – мляво пручався Неті.

Звичайно, Нергала він боявся більше, але й мати  запеклого ворога в особі Тешеба йому теж зовсім не хотілося.

–  Це перше й останнє попередження! –  сказав Тешеб і запитав: – Батько де?

–  Повелителя немає, – вагомо  відповів Неті, –  А Господиня  в саду...

Він метнувся до воріт і відчинив їх на обидві стулки.

Тешеб не пішов одразу в сад.  

Він, не поспішаючи, обійшов увесь дім, насолоджуючись його порожнечею й безмовністю, впізнаючи старе, помічаючи те, що змінилося, і тільки після цього вийшов на простору веранду під покровом виноградної лози. 

Він зупинився біля сходинок,  і побачив вдалині матір.  

З високо підібраним волоссям, у бузковій, напівпрозорій туніці,  вона  на самоті прогулювалася серед квітучих яблуневих і персикових дерев, уся оповита рожево-білим дурманом,  який пронизували димні сонячні промені.

З непереборним хвилюванням спустився Тешеб у нетрі старого саду. Знайомий з дитинства, солодкуватий аромат зрілих фруктів задурманив голову далекими спогадами, і до слуху його негайно долинув дитячий сміх і дзвінкий голос: "Мамо, подивися, який новий світ я створив!"

Це був світ із серцевини стиглого яблука, яке маленький Тешеб розламав руками на дві частини. 

Це був хиткий світ, забарвлений у зеленувато-помаранчеві тони, ув'язнений у тендітну бульбашку, схожу на ті, що народжуються з води, коли швидкий струмок, оббігаючи коріння дерев, б'ється об нього, дзюркочучи й спінюючись.

Але цей світ уже міг жити й дихати за велінням його творця: у ньому рухалися гори, дмухали пронизливі вітри й ішли дощі, а над поверхнею, що безпрестанно змінювалася, палало зелене небо.

"І кого ти заселиш у цей новий світ?" – запитувала Шассурум, милуючись дитячим творінням.

"Поки що нікого!  – серйозно відповідав їй Тешеб, викликаючи всередині міхура виверження вулкана, – Він ще не сформований, бачиш! Потрібно, щоб виросли квіти, тоді можна когось поселити!"

Але процес творення ненадовго захопив уяву Тешеба, і незабаром він уже ганявся садом за новими захопливими забавами, а від бульбашки, що луснула, і загиблого всередині неї світу, залишилося лише кілька крапель вологи, пролитих на траву, та розламане навпіл, підсушене сонцем яблуко...

–  Прийшов сварити мене за те, що я втрутилася в твої справи? – з усмішкою запитала Шассурум, ідучи назустріч синові.

Він зупинився перед нею і схилив голову. Вона обхопила долонями його скроні й поцілувала в лоб.

– Ні, мамо, навпаки,  ти вчинила правильно, звільнивши Гайю від чар. Одне мені не до душі –  ти не попередила про це мене!

– А ти б дозволив? Хіба ти не навмисно зробив її залежною від себе?

– Я знаю,  що я їй потрібен,  але мені хочеться зрозуміти, скільки в цій прихильності кохання, а скільки сексу, –  ухильно відповів Тешеб.

– Навіщо, любий? Хіба одне не доповнює інше? – Шассурум взяла його під руку, і вони, повільно прогулюючись, попрямували вглиб саду.

– Тому, що я сам її люблю… І не хочу, щоб пристрасть переважала почуття. Кожна жінка, що була зі мною, одразу ж зізнавалася мені в коханні. І Гайя –  не виняток... Чесно кажучи, це вимотує.

–  Не думала, що почую від тебе такі зізнання. І в чому ж складність? Побоюєшся, що і твоє ставлення до Гайї – всього лише сплеск нестримної пристрасті, який, наче  приливна хвиля, рано чи пізно відкотиться назад в океан? –  поцікавилася  Шассурум.