Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

– Схвалюю. Рожевоволоса Вієра була куди  більш рішуча  і веселіша за нинішню Верлену. Тож повернути? Чи ти сам?

–  Я поки що не знаю, як. Тож зроби  сам. Але  щоб вона була до цього готовою! – весело сказала Гайя.

Тешеб клацнув пальцями.

– Зроблено! Тепер ідемо.

Вони неквапливо рушили по балкону,   вздовж  замкової  вежі.

Гайя затрималася на мить, вдивляючись у густий морок і стурбовано насупилося.

Тешеб нахилився до її затіненого обличчя.

– Невже після нашої першої зустрічі минуло не більше місяця? –  задумливо запитала  Гайя.

Обхопивши  Тешеба за шию, притягла ще ближче, невідривно дивлячись у його мерехтливі темно-зелені  очі.

– Місяць пішов у зріст, – відповів Тешеб.

Тоненький серп   новонародженого  місяця повис над лісом. Його рідке світло ще ні на що не могло вплинути, нічого не могло висвітлити.

Але не обов'язково бачити, щоб  знати.

І Гайя не побачила, скоріше відчула, як десь далеко на землі, в якомусь місті, в одній із затишних кімнат розкішного будинку  розкинулася  на своєму ліжку юна відьма, яка   у солодкій напівдрімоті  мріє про неможливе кохання… Чи не вона сама?

Тишу порушили дзвінкий сміх і голоси, що долинули з дальньої частини балкона.

– Ну ніде від них не сховаєшся! – промовила Гайя  і тихо, безнадійно зітхнула.

–  Є  одне місце, – сказав Тешеб.

Він міцно її обійняв, і через мить вони безслідно зникли в темряві травневої ночі.

Кінець