Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

та кілька срібних злитків, перенесли мертві тіла до льодовиків на склад харчів. Здавалося, що призначенці тепер одразу й усюди.

А ватага, як і було наказано, відпочивала. Трійко запопадливих лакеїв, бажаючи перед ними вислужитися, постійно носили до альтанки наїдки, солодощі, холодне та гаряче питво.

Поки решта чаювала в альтанці, Северин у лабіринті дістався невеличкого майданчику з лавами. Між лавами стояла табличка із мапою та написом «Vy u centri! Znajdete dorohu nazad?».

— Ну, спробуємо знайти, — пробурмотів Северин.

Небо хмарилося. Ніж розрізав великий палець, де шкіра від постійних поранень загрубіла та не відчувала болю. Северин глянув на бліду тінь під ногами, почекав кілька секунд, а затим нахилився і торкнувся її скривавленим пальцем.

Розтеклися білі хвилі, залили контур тіні, озвалися ледь чутним скреготом. Северин прибрав пальця. Краплини крові розбіглися, закрутилися, витягнулися у тонесенький червоний місточок.

Він нарешті впізнав його: Калиновий міст. Як раніше не здогадався?

Тінь закрутилася, зібгалася та стрибнула прямо в очі. Цього разу Чорнововк не злякався.

У Потойбіччі лабіринту не існувало. Юнак опинився посеред пустки, великої, неживої та пласкої. Тиша, тиша, тиша... Вуха забило глухою тишею. Під ногами по висохлій землі вилися тріщини. На обрії виднілися стовбури дерев — ніби гнилі зуби чорного лісу. Чи щезник із флоярою досі гуляє там?

Северин посміхнувся.

— Знайдемо дорогу назад.

Він пішов прямо, обережно відраховуючи кожен крок, і не зупинявся, допоки за розрахунком не вийшов із лабіринту. Аби тільки не повернутися прямо в кущі чи стіну альтанками... Що станеться у такому випадку, Северин намагався не уявляти.

Чорнововк обережно витягнув руку і, не дивлячись, зронив краплину крові на тінь. Нічого не відбулося.

— Он як, — пробурмотів характерник. — Отже, на тебе потрібно дивитися.

Але крапля разом із поглядом також не подіяли.

— Тобто не лише дивитися, а й торкатися, — додав Северин.

І цього разу перенісся назад.

Катря легко відбила шаблю, крутнулася, відбила другу та приставила клинок до горла Гната.

— Руки зі сраки! — сплюнула характерниця. — Три програші поспіль. За дві хвилини! Як тобі золоту клямру дали? За феноменальну тупоголовість? Взагалі битися розучився!

— Та мені плече сріблом забили, я ж казав, — пояснював сумний Гнат.

— Жалюгідне виправдання!

Вона прибрала шаблі за спину, а Ярема та Пилип обмінялися промовистими поглядами. Якщо Гнат не вміє битися, то вони й поняття зеленого не мали, за який бік шаблі братися.

— Що ви тут? — почулося за спиною.

Ярема підстрибнув, а Пилип вихопив ножа.

— Спокійно, — розсміявся Северин. — Не бийте, хлопці, я свій.

Яровий перехрестився, Олефір сховав ножа та насупився.

— Як ти сюди підкрався? — спитав таврієць. — Ти не міг вийти з лабіринту, я весь час за ним спостерігав.

— Через Потойбіч, брате.

— Отже, спрацювало?

— Спрацювало.

— Треба перейменувати тебе у брата З'явника, — Ярема витер піт із лоба. — Ніколи не лякай мене так! Наступного разу від несподіванки трісну пірначем.

Незнайома дівчина з двома шаблями підійшла до них і допитливо глянула на Чорнововка. Той відповів таким само поглядом.

— От і Д'Артаньян заявився, — сказала дівчина та відкинула пасма волосся, що прилипли до лоба. — Хлопці сказали, ніби ти розполовинив баняк магнату. Це правда? Чи він просто з коня головою гепнувся?

— А ти ще хто така? — Северину не сподобався такий початок розмови.

— Оце ти так ввічливо розмовляєш із незнайомими панянками? — спитала незнайомка, спохмурнівши.

— Може, я просто дотримуюся тону незнайомих панянок?

— Може, ти просто брешеш про вбивство Борцеховського?

Северин миттю скипів. Він пережив найжахливішу ніч у своєму житті, бачив відрубану голову командувача, пробив ногу наскрізь, його ледь не розірвали хорти, і все це тоді, коли ця зухвала дівка вешталася бозна-де! Та яке право вона має у ньому сумніватися?!

— Може, не будеш ставити під сумніви слова незнайомих людей?

— Може, не будеш мені наказувати, що робити?

— Може, припиниш спілкуватися питаннями?

Дівчина пхекнула та махнула на нього рукою.

— Ти мені неприємний, — повідомила незнайомка, круто розвернулася на підборах, та, підхопивши з землі опанчу, пішла до маєтку, штурхнувши у плече Гната.

Северин задивився на її легку ходу, аж тут йому почала вимальовуватися картина: розпашілий Гнат без сорочки зі слідами від пропущених ударів... Дві шаблі... Характерницький черес...

— О ні, — мовив Северин замогильним голосом. — Тільки не кажіть, що я тільки-но нагрубив Катрі Бойко.

— Ти тільки-но нагрубив Катрі Бойко, — підтвердив Пилип.

— Не кращий початок знайомства, — зауважив Ярема, проводжаючи дівчину закоханим поглядом. — Файна панна... Вогонь-дівка!

Підійшов сумний Гнат, розтираючи свіжі синці.

— Пам'ятаєш, брате, що я тобі казав про її чоловіка та відрізані вуха? — спитав він.

— Пригадую... Мовляв, кого схоче, того й візьме. Але я до чого тут?

Хіба таке забудеш, — подумки додав Северин. Йому дуже кортіло відмотати час на хвилину тому та ввічливо відповісти Катрі на всі її запитання.

— Вона накинула на тебе оком, — повідомив Гнат.

— Попереджаю, брате: ти ходиш по дуже тонкій кризі.

— Що ти мелеш, — відмахнувся Северин. — Ти не чув? Вона сказала, що я їй неприємний!

Гнат подивився на нього, як на причмеленого.

— Знаєш, Щезнику, — сказав Бойко. — Тепер я не дивуюся, що у тебе з тією відьмою не склалося.

— І чому це? — набурмосився Чорнововк.

— Бо ти геть не розумієшся на жінках, — розвів руками Гнат.

— А ти розумієшся?!

— Краще твого.

— Ну тоді не питай більше про допомогу з листами Орисі!

Чорнововк нахилився до землі