Єва Басіста - Хтива мрія. Книга перша, Єва Басіста

Ближче підходимо до столика, а коли вже біля нього, то вітаємося з усіма присутніми - Ігорем та Дімою.

Нині уся та сама компанія, яка тоді зібралася на пляжі. А ніби вчора це було.

Ми сідаємо за столик. Таня та Віка одразу вливаються у веселі розмови, а мені це вдається дуже важко через цього любителя сінабонів, який сидить навпроти. Я просто мовчу та слухаю їхню балаканину.

Діма вже наче так відверто не "палить" мене хитрим поглядом, але мені все одно якось незручно, мов сиджу на їжаку під палючим сонцем, яке підсмалює мою голову.

Та набагато гірше стає, коли з'являється Роман і сідає біля мене. Моє напруження зростає ледь не до тремтіння в тілі.

Я свій стурбований стан всіма силами приховую. Це наче вдається, але довго я так не протягну, і одночасно хочу, аби цей вечір уже завершився. Бажаю поїхати геть із цього клуба. Безслідно здиміти.

І вже навіть вигадую для цього причину. Думаю увімкнути у собі актрису - розіграти, що дуже погано себе почуваю.

Маю переконливо прикинутися лебедем, який ледь не помирає. Усі мають повірити, адже зараз така погода недобра надворі - спека, а до всього магнітні бурі – вранці читала. Ніхто нічого не запідозрить.

До всього мені щастить -  Діма саме пішов по коктейлі з Ігорем. Треба діяти. Уже!

- Якось мені недобре, - кажу це чітко в голос та намагаюся правдоподібно скривити обличчя. - Голова болить і крутиться, - відсуваю від себе коктейль.

- Сильно? - запитує стурбовано Роман, який обертається до мене.

Не встигаю йому щось сказати, бо тут Галя одразу підключається та строчить коментар, як активний користувач соціальних мереж:

- Випий те знеболювальне, яке ти мені дала. Воно чудово допомагає - п'ятнадцять хвилин і все. Повернешся до життя та забудеш про біль.

- Та мені загалом якось погано, - кажу та переводжу погляд на Романа, який досі дивиться на мене. Позирком даю йому знати, що все нормально, а мої слова - блеф. - Мабуть, краще піти.

- Я так само думаю, - підтримує Роман. - Краще з таким не жартувати. Тут гучно та душно. Навіть гора таблеток не зарадить.

Він бере та легенько стискає мою прохолодну руку.

Із цього руху чітко тямлю - йому подобається моя ідея раніше піти. Підтримує її на сто відсотків, бо він від самого початку не палав бажанням йти сюди.

- Шкода, тільки пів години посиділи, а тут уже йдете, - котячими очима глипає на мене Галя.

- Насте, а ти випадково не вагітна? - втручається Віка.

- Ні, - заперечую я, дивуючись із її запитання. - Із чого ти це вирішила?

- Ти чомусь нічого не пила зі спиртного, якась бліда, а також різкі перепади настрою. Коли я тебе біля клубу зустріла - у тебе був нормальний настрій - веселий, а потім ти моментально згасла.

- Віко, це зовсім не суттєві симптоми, - хмикає Галя, яка знає причини мого зіпсованого настрою. - Я також нічого ще не пила, а Настя завжди бліда, бо має «сонячну» дієту.

- Це просто здогадки… Притому все можливо, - переводить на мене погляд та додає. - Краще зробити тест, аби переконатися, що нема сюрпризу.

- Який уже збираєтеся робити тест? - з'являється Діма, який ставить декілька коктейлів на стіл.

- Неважливо, - махає рукою Віка та тягнеться до келиха з білою мутною рідиною, яка має дуже непривабливий вигляд. Наче не коктейль, а хтось туди щедро… Ой, фу… Не хочу навіть уявляти.

- Тоді ми будемо вже йти, - промовляє Роман.

- Уже, - гепається на стілець Діма. - Невже так спішите додому, аби погратися у свої збочені ігри з отим хрестом?

Каже це та усміхається. Та не тільки зуби показує. П'є свій коктейль,  пильно дивлячись на нас, чекаючи реакції, а Галя, Віка та Ігор завмирають.

Я ж відчуваю, як у моєму тілі зупиняються всі життєві процеси, а там знову запускаються та працюють, мов генератор, якому долиливають пальне.

Звідки він знає? Невже тоді, коли приходив за тим бісовим цукром, то його очі все побачили?  

Ні! Я зачинила двері. Точно нічого не могло на його фари потрапити. Але звідки тоді?