Єва Басіста - Хтива мрія. Книга перша, Єва Басіста

- Зрозуміло, - тут же після ковтка голосніше відповідає і гучно ставить  порожню скляну тару на стіл. - Бо я вже думав, що він тебе скривдив…

- Тату, ти можеш мені на завтра взяти білет до Кореї? - змінюю тему, бо відчуваю, що не витримаю бути настільки довго стальною.

- До Кореї? - перепитує.

- Так, - киваю. - Я хочу побачити бабусю, а там уже з Кореї з мамою до Італії – вчитися та дідуся пильнувати, аби таблетки від серця не почав спиртним запивати, бо він може й таке викинути, говорячи, що він сам собі лікар.

- Добре, візьму.

- Дякую. - встаю я зі столу. - Я, мабуть, піду спати.

- Добре. Гарних снів.

- Дякую. І тобі, - вимовляю та виходжу з кухні, а на очах знову бринять  сльози. Не можу я довго триматися "горішком" та удавати, що все добре.

Лише в кімнаті, в якій зачиняюся на замок, даю волю емоціям. Плачу, ридаю…
Мені це необхідно. Треба виплакати цю всю гидоту. Стане простіше.

Мабуть, стане…

Щедро вмиваюся слізьми, лежачи на ліжку. Думаю про Романа та все, що було між нами.

А було багато чого… Є, що згадати. Місцями крізь сльози усміхаюся та відчуваю відлуння тепла, але недовго. Згадую, що кінець - мороз.

Пищить мій телефон. Я смикаюся та тягну руку до смартфона, який розблоковую.

Бачу повідомлення від Романа. Не хочу його читати, але відкриваю. А тут навіть читати нема що. Одне слово з п’яти літер:

- Вибач.

Я кривлюся. Знову він зі своїм "вибач"! Він таким чином знущається? Хай би краще нічого не писав і не говорив!!!

Кидаю телефон на тумбу та тягну на себе шухляду, в якій лежить його подарунок. Останній від дня народження жодного разу не знімала. Тільки сьогодні це зробила, бо під сукню ця прикраса не підходила. Хапаю кулон та зриваюся з ліжка.

Лечу до вікна, яке відчиняю. Мене огортає ще прохолодніше повітря та чіткіший запах осені.  Хочу викинути цей бісів подарунок Романа. Не бажаю мати щось, що може про нього нагадувати. Та тільки замахуюся, то рука моментально дерев'яніє.

Я…

Я не можу цього зробити. Не можу…

Опускаю руку, стискаючи прикрасу.

Проте сподіваюся, що колись зможу це зробити. Та не тільки прикрасу викинути, а його зі свого серця та мрій.

Дякую, що прочитали книгу. Буду рада вашим коментарям.

Наступна книга має назву - «Хтива мрія. Книга друга»

Кінець