Катерина Олександрівна Боброва - Риль. Любов дракона

Глава 33

Риль з блаженством опустилася в теплу воду. І прогнати її звідси не зможуть всі карохеди разом узяті. Ласті коротко розповів, що це за тварі. Треба ж придумати таке! Могутність їм подавай! Але отримуючи одне — втрачаєш щось інше. Рівновага завжди візьме своє.

Цікаво, як складуться відносини Тарка з Грантою? Хотілося, щоб у них все було добре. Тарк заслужив своє щастя, нехай розпещене, та до того ж ще й лускате. «А що з твоїм?» — кольнула неприємна думка. Настрій відразу ж зіпсувався.

Вони так і не поговорили. Пославшись на справи, Ласті кудись зник. Хірано замкнувся в кабінеті з Головою Ради. У них теж, розумієш, справи. А Риль відправили відпочивати, мовляв, самі тепер у всьому розберемося.

Червона пелюстка спланувала на поверхню води, золоті букви піднялися вгору, затремтівши, розтанули в повітрі. «Чекаю в саду, Ласті».

Дракон завбачливо створив напис рідною мовою дівчини. Ніяк Хірано допоміг. Серце чомусь забилося швидше. Ванна миттю втратила свою красу. Руки трохи тремтіли, поки вона намилювала голову, змивала піну з волосся, витиралася м'яким махровим рушником.

На ліжку її чекала сукня — біла з золотими вставками, що розходяться широкими складками від пояса до підлоги. Блискучий пояс підкреслював тонку талію. Волосся Риль забрала наверх, скріпивши шпильками. Більше ніяких прикрас, лише на плечі накинула хутряну накидку. Гори — не південний край, і ночами тут досить холодно.

На вулиці вже згустилася темрява, коли тонка дівоча фігурка в білій сукні вислизнула назовні. Внутрішній дворик був невеликим. Дракони ніколи не були прихильниками фонтанів і трояндових кущів, лише кілька дерев оживляли це царство каменю.

Лавка, ставок, вигнутий міст, завмерлий біля краю води кам'яний дракон, на іншому кінці мосту прекрасна дівчина набирає води в глечик. Дракон не зводить з неї очей, здається, ось-ось змахне крилами, перелетить через водну гладь, щоб схопити свою здобич.

— Подобається? — від улесливого голосу, що пролунав за її спиною, Риль здригається, долоньки зрадницьки пітніють, а серце завмирає. Відображення в ставку послужливо малює чорний чоловічий силует поруч з білою плямою її сукні.

— Так, — видихає вона, не наважуючись обернутися. Мить, і Риль опиняється в полоні чоловічих рук. М-м-м, тепло, що йде від дракона, таке зігріваюче і затишне. Так і тягне розслабитися, довіритися.

Вона відкидає голову, пристроюючи її на широких грудях, прикриває очі. Незважаючи на хутряну накидку, її трохи трусить. Позначається напруга минулого дня, пізній час, та й не їла вона нічого путнього. Завтра Кесті знову бурчатиме про доходяг, але це буде завтра. Зараз можна розслабитися, забути страхи і переживання, відпустити минуле. Тепло огортає, обіцяючи захист і підтримку. Схоже, з її мерзлявістю, Риль пощастило відхопити живу грілку.

— Ці статуї — герої однієї старої легенди, найромантичнішої, на мій погляд, — низький голос дракона заворожує, і Риль завмирає, боячись порушити зачарування ночі. Одна рука Ласті обіймає її за талію, друга притискає за плечі. — Одного разу дракон побачив біля річки дівчину приголомшливої краси. Його так вразила зовнішність незнайомки, що він, не роздумуючи, викрав її. Дівчина виявилася не боязкого десятка, і викрадач, поставши перед нею в образі молодого чоловіка, був виставлений вночі зі спальні. На насильство він не пішов і продовжив брати в облогу неприступне серце красуні. Та, хоч і була вперта, але ласка та турбота свою справу робили, та й зовні викрадач був досить привабливий. Полюбила його дівчина, і так сильно, що між ними спалахнув вогонь справжнього кохання. Він і створив диво — подарувала красуня своєму чоловікові дитину, дерсера — напівлюдину, напівдракона. Перекидатися в драконів дерсери не можуть, перший вигляд у них нерозвинений, зате живуть довго, та й по силі магії не слабші вищих магів будуть. Шкода, що це всього лише давня легенда, — Ласті щиро зітхнув.

— А що було далі? — тихо запитала Риль.

— Далі? Далі син виріс, вознісся високо над людьми, створив величезну імперію, правив нею довго і був цілком щасливий, — дівчину розвернули, притисли до себе. Потім Ласті відсторонився, став дуже серйозним, засунув руку в кишеню і опустився на одне коліно.

— Еріліело, за людським звичаєм, я прошу тебе стати моєю дружиною, — в долоні дракона місячною краплею блиснула обручка.

Риль завмерла — ось той момент, якого вона так чекала, сподівалася і боялася. Чому ж серце щемить, а в очах сльози? Радість і біль завжди ходять поруч!

— За людським? — перепитала дівчина. Дивний вираз дряпнув слух.

Дракон чомусь насупився, встав з коліна і, взявши дівчину за руку, надів перстень. Риль в подиві переводила погляд з пальця на дракона.

— Вибач, — долоню дівчини Ласті так і не відпустив, продовжуючи стискати в своїй руці, — я весь час забуваю, що ти нічого не знаєш про наші звичаї. Якщо один з нас вибирає собі в асхалути жінку, то шлюб вважається дійсним з моменту ритуалу. Ти вже моя дружина, Риль. Але я вирішив, що буде правильно зробити належну в таких випадках у людей пропозицію і справити весілля за вашим звичаєм. До речі, воно завтра. Корін сьогодні забрав запрошення для твоїх рідних і друзів.

— Дружина? Весілля? — світ стрімко тікав з-під ніг Риль, махаючи їй на прощання завзятим рожевим хвостиком. Це що ж виходить, вона заміжня вже, портал знає, скільки днів, а власний чоловік досі не спромігся поставити її до відома про це?!

— Т-т-ти, — задихнулася дівчина, різко видираючи долоню з руки дракона, — як ти міг?!

— Я не хотів звалювати на тебе ще й заміжжя, вирішив дати час звикнути до себе, — покаянний вигляд Ласті міг розтопити чиє завгодно серце, але тільки не її власне.

— І тому брехав?

— Замовчував, — дипломатично поправив її дракон, обережно відступаючи в бік. І було від чого. В освітленому лише вікнами будинку двір додалося нове джерело світла — в руках у дівчини горіли, сплетені в кулю, багряно-червоні нитки, ті самі, що так спритно розщеплюють камені на дрібні частинки.

— Тільки не в дракона, — крикнув із темряви Ласті, — це улюблена статуя мами!

— Зараза! — вилаялася Риль. Знає, чим взяти. Вона занадто поважає Арагрелу, щоб чіпати те, що дороге для неї.

— Ти — найнахабніша і найсамовпевненіша ящірка на світі! — рикнула дівчина, прицілюючись, щоб вдарити на звук голосу, але ящірка розсудливо відмовчувалася. — Ах так! — Риль трохи зменшила потужність, прибравши зайві нитки, а решту розширила, виставила щит і жбурнула заклинання в ставок. Яскравий спалах висвітлив двір, поглинувши тіні, а слідом темряву остаточно змило потужним потоком води.

— Непогано дворик помили, — ошелешено промовила Риль, намагаючись позбутися кольорових зайчиків в очах, —