Тонке Драгт - Лист до короля

Річка, звиваючись навколо палацу, несла свої води на захід. Попереду був міст, а за ним — брама.

— Через цю браму Біла річка покидає місто, — пояснив Тирилло, — і лине до моря.

— До моря, — повторив Паккі. — Я ніколи не бачив моря. Яке воно, море?

— Вода, — сказав Тирилло. — Солона вода. Хвилі, допоки ти можеш бачити, і навіть далі, аж до іншого кінця світу. Якщо пливти вниз за течією річки, то без будь-яких зусиль потрапиш туди. Щоправда, на це піде кілька днів.

Тіурі подумав, що було б цікаво там побувати. Він теж ніколи не бачив моря. Адже біля моря — замок лицаря Едвінема, Форестерре. Він поглянув на Ти-рилло й раптом помітив дещо вражаюче — перстень на лівій руці блазня, камінь якого виблискував при кожному порусі. Тіурі нахилився вперед і здивовано вигукнув:

— Ви носите такий самий перстень. що й лицар Марвен, намісник і що був у лицаря Едвінема!

Тирилло усміхнувся:

— Так, звісно. Вручаючи його, король Унавен сказав: «Тобі не потрібен ані меч, ані щит, щоб бути істинним лицарем».

— Так, — кивнув Тіурі, — це правда.

Певна річ, чому блазень не може належати до най-вірніших паладинів короля? Тирилло гідний такого персня. Він міг розвеселити людей, коли ті в журбі, а це не кожному до снаги.

9. Про що оголосив король Унавен

Наступного дня дедалі більше лицарів переходили міст, з’їжджаючись до палацу. Їх усіх викликав до столиці король Унавен. Друзі почули, що король чекав звістки з Міста-на-Півдні — резиденції старшого сина, кронпринца. Подейкували, що за кілька днів він і сам приїде до столиці.

Серед новоприбулих лицарів був один, якого Тіу-рі вже зустрічав раніше: Лицар Білого Місяця, батько Івейна та Евейна, і юнак довго розмовляв з ним, особливо про лицаря Евейна.

Опівдні лицарі й найвельможніші особи королівства зібралися в найбільшій залі палацу, де з ними волів говорити король Унавен. Тіурі й Паккі теж були там, але серед цього шляхетного панства відчували себе вкрай ніяково. Вперше вони побачили короля в пишних біло-пурпурових шатах, у золотій короні та із золотим берлом у руці. Не всі його лицарі були присутні; багато з них перебувало в дальніх землях королівства, не кажучи вже про тих, хто ще не повернувся з Евіллану. І все-таки їх — у сяючих шоломах і семибарвних плащах, з білими щитами — була незліченна кількість. Були тут і радники, і мудреці у довгих шатах і головних уборах з високою тулією. Лише Тирилло мав вигляд, як і зазвичай: у своєму ковпаку блазня з бубонцями, але з сяючим перснем на пальці.

Король підвівся зі свого трону, привітав гостей і мовив:

— Друзі, лицарі, піддані, послухайте, що я маю сказати. Вам відомо, що двоє юнаків, Тіурі й Паккі, принесли нам звістку про загибель лицаря Едвінема. Вони прибули до нашого міста з королівства Дагоната, подолавши значні перепони й великі небезпеки.

Тіурі слухав, не зводячи очей з короля, однак відчував, що зараз багато хто дивиться на нього й Паккі.

— Окрім цієї сумної новини, вони принесли мені ще одну звістку, — провадив далі король, — листа, доправити якого лицар Едвінем перед смертю доручив Тіу-рі. Листа з Евіллану. Та правитель Евіллану не хотів, щоб ми його коли-небудь прочитали. Як ви знаєте, він пропонував нам укласти мир, і навесні я відрядив до нього посольство. Відомо вам і те, що лицар Ед-вінем утік з Евіллану, проте в королівстві Дагоната Червоні Вершники напали на нього і вбили. Уже тільки з цього ви могли зрозуміти, що насправді Евіллан не хоче миру. На південь відправлені посланці, аби отримати більше новин, та мине деякий час, доки вони повернуться. Проте в мене є новина, яка вас засмутить, хоча, можливо, уже й не злякає. Лицар Ан-домар з Інґевелла ніколи вже не повернеться до нашої країни. Його вбито солдатами Евіллану в Південних Підвітряних горах!

Мертва тиша зависла в залі. На обличчях читалися скорбота, жах і гнів.

— Він був хоробрим лицарем, — тихо вів далі король, — і вірним паладином. Помилуйте, небеса, його душу.

Усі схилили голови й помолилися за хороброго лицаря, який ніколи вже не повернеться до Інґевелла. А Тіурі згадав пречудовий ліс і невеличке село на озері. Його тривожні передчуття справдилися. Чи не була пропозиція миру пасткою, розрахованою на те, щоб заманити лицарів до Евіллану?

Король заговорив знову:

— Я отримав цю звістку годину тому, у листі, принесеному поштовим голубом з Міста-на-Півдні, від кронпринца. Лист був коротким, та незабаром я сподіваюся дізнатися більше. Лицаря Андомара було вбито, проте його зброєносцеві вдалося втекти, і він дістався до Міста-на-Півдні того самого дня, коли Тіурі й Паккі увійшли до нашого міста. Він потерпав у дорозі, мабуть, так само, як і ці хлопці, пережив те, що пережили й вони. Лицар Андомар був також на шляху до нашої країни, можливо, з тією ж звісткою, що й лицар Едвінем.

Тихе обурення хвилею прокотилося залою, та король заговорив знову — і гомін вщух.

— А тепер щодо листа — листа, якого лицар Едвінем передав Тіурі. Я нікому не хотів говорити про його зміст, доки про нього не дізнається кронпринц. Звістка стосується передусім самого кронпринца та його брата, правителя Евіллану. Лицар Івейн узявся негайно доправити листа, і тепер кронпринцові відомо все.

Король замовк, його обличчя було сумним.

— Я вже сказав: мій молодший син — а правитель Евіллану також мій син — не насправді хотів миру. Та збирався укладати мир! І ми, швидше за все, пішли б на це, якби там не було лицаря Едвінема!

Залою знову прокотився гомін. Тіурі дивився на короля широко розплющеними очима.

«Що все це означає? Невже він піддав сумніву вірність лицаря Едвінема?»

— Лицар Едвінем втік з Евіллану, — продовжував король, — переодягнувшись у чорне, з чорним щитом. Але під чорним одягом залишався білішим за сніг. Він про щось дізнався. ми не знаємо, яким чином, і ніколи не дізнаємося, бо він вже не може розповісти про це. Лицар та вершники з Евіллану вбили його, щоб за-вадити сповістити мене. Та лист, який він мав намір доправити, зберігся! Точніше, зберігся його текст. Написаний стародавньою мовою, яку знають лише деякі посвячені. Мій молодший син також знає цю мову, -король знову помовчав. — Я скажу вам, що сталося б, якби