Сергій Лук'яненко - Лицарі сорока островів, Сергій Лук'яненко

закріплену на короткій пістолетній рукоятці. Думаю, він просто не враховував наші арбалети. Адже їх ми робили самі, прибульці давали нам лише мечі.

Стріла, пущена Меломаном, вразила його на думку. Черговий помер так швидко, що навряд чи встиг усвідомити свою помилку.

У контрольному центрі ми не затримувалися. Там було ще троє прибульців — з ними розібралися швидко, наче мимохідь. У нас явно з'являлася навичка ведення бою з «людино-птахами».

Поки хлопці обшарівали зал — невеликий, з кількома пультами, що нагадують земні, з постійними помаранчевими світильниками на стелі, я з Ритою та Інгою займався Толиком.

Постраждав він несильно – його лише контузило вибуховою хвилею. Роман почував себе гірше. Той, хто його оглянув, з сусіднього острова шепнув мені про «перебитий хребет».

Бранець байдуже дивився на нашу суєту. Швидко підрахувавши в думці «підсумки бойових дій», я запитав:

— Скільки твоїх залишилося?

— П'ятеро, — не вагаючись, відповів Екскурсовод.

- А де вони?

— Шукайте. Корабель великий, але сховатися в ньому нема де.

Усі дивилися на мене. Явно вимагалося командирське рішення ... Облизнувши губи, я підвівся, впіймав підбадьорливий погляд Кріса, сказав:

— Так… План такий: розбиваємось на групи… по троє…

Кріс посміхнувся і кивнув головою.

— Обмацуємо корабель. Прибульців знищувати. За дві години, за потребою і раніше, загальний збір у цій залі. Тут залишається одна трійка, поранені та дівчата. Заперечення є?

Заперечень не було. Командири сусідніх островів швидко ділили хлопчаків на трійки. Я подивився на Інгу, яка скривджено поглядала на мене, і додав:

— Тут залишаюся я з Крісом та Тимуром. Контрольний центр, і нашого балакучого друга втратити не можна в жодному разі.

За кілька хвилин натовп у контрольному центрі розсмоктався. З кількох коридорів ще чулися кроки, що віддалялися, від підірваної діафрагми основного входу тягнуло гаром, стогнав Роман… Але в безперервному кругообігу бою настав проміжок. І відразу ж погляди тих, що залишилися, потяглися до Екскурсовода. Перишки на його обличчі здибилися, немигаючі очі ніби зменшилися, сплющились, перетворюючись на овали. Пов'язані руки Екскурсовод тримав на вазі, демонструючи: він звільнитися не намагається.

— Слухай… — я забарився, підбираючи прибульцеві ім'я, нічого не вигадав і обійшовся займенником. - Ти можеш нам все розповісти? Хто ви такі? Навіщо нас викрали? Де ми знаходимося? Лише коротко.

— І як повернутись на Землю, — тихо додала Інга.

Прибулець озирнувся, спритно сів у крісло, що стояло поруч. Воно здавалося цілком земним, і я наслідував його приклад. Рита з Інгою зайняли третє, останнє крісло, Кріс сів на мій підлокітник. Тимур залишився стояти.

- Я можу розповісти. Досить коротко.

Він говорив так, наче розповідав завчену напам'ять поему. Не запинаючись, не замислюючись. І навіть із співучою, мелодійною інтонацією.

— Мандруючи у Всесвіті…

Я й зараз чую його голос. Варто лише заплющити очі і уявити пташину фігуру, що уселася в крісло. Крила, які так і не стали нормальними руками, пов'язані. Витягнуті вперед ноги перехрещені, не по-людськи зігнуті в колінах. А вузька дзьоб на совиному обличчі мірно ворушиться, вимовляючи земні слова.

- Пошуковий корабель...

5. ПРАВО ПІТИ

…Мандруючи у Всесвіті, пошуковий корабель цивілізації Лотана втратив енергію, зв'язок та право повернутися. Бо не можна тричі йти в міжзоряний політ і повертатися порожнім без відкритих планет і нових знань.