Валерій Павлович Лапікура - В Багдаді все спокійно

class="book">Попри субординацію «колеги» першими вклонилися спершу Старому. Як там у «Білому сонці»? Схід - справа тонка. Особливо щодо поваги до літніх людей. Полкана привітали по-дружньому, без особливих реверансів, легким схилянням голови і рукостисканням.

Нарешті легкий порух навіть не головою, а самою лише нижньою щелепою - моїй скромній персоні. Отой накачаний - майор Якийсь-там-імов - руку мені при стисканні не зламав. Отже, я їм ще потрібний. І на тім спасибі. На запрошення Генерала сіли. Гості і Полкан ближче до Шефа, ми зі Старим - подалі.

Генерал продовжував випромінювати сяйво, як запилена сорокаватка в станційному буфеті.

- Капітан Сирота, кажуть, не сьогодні-завтра ви маєте брати корейця?

Я не знав, що сказати, з двох причин. По-перше, мене вразила безмежна обізнаність начальства. По-друге, я ще не зустрічався з Додіком. А Генералу моя відповідь і не була потрібна.

- От і чудово! Товариші прибули вчасно і зможуть навіть відпочити з дороги. Ми теж раді, що ви встигли.

Отже, мій телефон прослуховують не тільки «конторські». Чи є ще хтось? А тим часом полковник з лакованими нігтями повернувся до мене:

- Я вам вдячний, капітане. Чув, у Тбілісі ви мали певні проблеми з моїми земляками? Впевнений: вони вас із кимсь сплутали. (див. «Вбивство у стилі модерн», - авт.)

- Буває, - спромігся відповісти я.

- Помиляємося часом навіть ми, - заспокоїв їхній полковник і розреготався.

А я пригадав, як під градом куль, скрутившись у вісімку в машині, що вже почала горіти, ламав нігті аби відстібнути заклинений невчасно ремінь. Здається, у нас над Дніпром і у них у середніх азіях різне розуміння гумору.

- Але сподіваюсь, капітане, тепер ніяких помилок. Кореєць нам теж дуже потрібний.

Вихопився Генерал:

- Є телетайп від першого заступника союзного міністра. У разі вдалого затримання злочинця передати… ви самі розумієте.

- Спецлітак уже чекає в Жулянах, - вліз зі своїм відром дьогтю Полкан.

Однак масштаби ж у цієї маленької азійської республіки! За одним-єдиним злочинцем спецрейс ганяють. Хоча, можливо, не така вона вже й маленька… але ік бісу географічні тонкощі.

- Ми ваші боржники, капітане. Якби замість Кавказу ви прилетіли до нас, на вас би чекали набагато приємніші враження і спогади.

Знущаються - чи це у них ритуал такий? Пора собі подавати голос і начхати на поради Полкана.

- Перепрошую, товариші офіцери, а що у вас на корейця?

- Чималенько. Збройні напади з пограбуванням, два доведені вбивства, ще кілька у стадії розробки. Ну і дрібнички всякі: порушення режиму проживання, незаконне володіння зброєю… і таке всяке.

- А наркотики?

Щось у голові Генерала вимкнулося. Бо він перестав випромінювати сяйво. Їхній полковник красиво здійняв ліву брову.

- Наркотики? Звідки? Ми з цим покінчили ще наприкінці двадцятих, коли вигнали в Афганістан останніх басмачів. Нашому народу це взагалі не притаманно. Ми високоморальна нація. Ви знаєте, де найвищий процент людей з вищою освітою? Думаєте, в Естонії? Ні, у нас! У них один з найнижчих.

- Але ж за нашими даними вимальовується дещо інша картина. Маю на увазі не освіченість, а наркотики.

- Дані, шановний колего, це одне, а живий злочинець у наручниках - зовсім інше. Хоча, можливо, у випадку щодо корейця ви в чомусь маєте рацію. Ці адміністративні переселенці псують нам не тільки статистику, а й настрій. Знаєте, я волію мати справу з усіма нашими німцями, половиною кримських татар, аніж з одним-єдиним корейцем.

- Співчуваю. Ми тут, у Києві це відчули.

- Повторюю: ми древня, але здорова нація. Тому з задоволенням посприяємо у затриманні. Он товариш майор теж дуже бажає. У нього з цим корейцем давні порахунки.

І вже не до мене, а до Генерала:

- Ми зараз можемо уточнити план операції?

- Все залежить від додаткової інформації, яку я одержу від свого агента. Бо ми навіть не знаємо, де його доведеться брати - на явці чи, не дай Бог, посеред вулиці.

Тут уже наш Генерал втрутився:

- Коли ви одержите уточнення?

- За три години, товаришу Генерал.

- От і чудесно! Ще є час. Шановні гості, зараз - до нашого готелю на Дарвіна. Трошки відпочинете, а тільки-но щось у нас намалюється, я сам повідомлю.

І до нашого гурту:

- Товариші офіцери, тримайте мене в курсі. За товаришем полковником загальне керівництво, Іван Борисович координує і підстраховує, оперативну групу поведе капітан Сирота. Товариші офіцери - можете бути вільними.

У коридорі ми зі Старим, не змовляючись, зупинились і пильно глянули на Полкана. Той несподівано знітився:

- Благаю: про все - у мене…

В кабінеті Полковник розсупонив краватку, зняв і навіть не повісив, а кинув кітель на стілець і впав у своє крісло.

- Іване Борисовичу, Сирота, ну що мені - землю з вазона їсти, щоб ви повірили, що я нічого не знав і нікому не стукав? Але так воно є. Я не маю поняття, звідки уся ця веремія, можу тільки здогадуватися.

- Ну то поділіться, - запропонував Старий.

- Я таких полковників, як