Пауло Коельо - Переможець завжди самотнiй

А Андрогін, одягнутий у чорну блузу з білою краваткою-метеликом та індійську туніку поверх штанів, які підкреслюють його худорлявість, каже, що вони, здається, приїдуть вчасно й, можливо, це добре, а може, й погано.

— Штовханина на вулиці менша, ніж можна було припустити. Ми приїдемо в Еден Рок одними з перших.

Габріела, яка вже відбула ще один сеанс «оновлення» — цього разу перукарка, що робила їй зачіску та макіяж, здавалася вельми знудженою своєю роботою, — не зрозуміла, що її супутник має на увазі.

— А чому погано? Адже це добре, що ми ніде не застрягли в пробці й прибудемо вчасно.

Андрогін глибоко зітхає, перш ніж їй відповісти, так ніби він уже стомився пояснювати очевидне людині, яка не має найменшого уявлення про найелементарніші закони світу розкоші та гламуру.

— Може, й добре, тому що ти пройдеш по коридору сама-одна…

Він дивиться на неї. Бачить, вона не розуміє, про що він говорить, глибоко зітхає й пояснює далі:

— На такі врочисті гала-вечері ніхто не заходить крізь двері. Усі завжди проходять коридором, де з одного боку стоять фотографи, а з другого стіна обклеєна логотипами фірми-спонсора в його різних варіаціях і кольорах. Ти хіба ніколи не бачила журналів про життя знаменитостей? Ніколи не помічала, що вони завжди усміхаються перед фотокамерами на тлі марки якогось продукту?

Знаменитості. У пихатого андрогіна, певно, несамохіть вихопилося це слово. У такий спосіб він, сам того не бажаючи, підтвердив, що супроводжує одну з них. Габріела втішається своєю перемогою мовчки, вона надто доросла, аби розуміти, що їй доведеться пройти ще довгу дорогу.

— А що поганого в тому, що ми приїдемо вчасно? Ще одне зітхання.

— Може статися, фотографи досі не прийшли. Та можливо, вони все-таки вже на місці, і тоді я зможу роздати їм ці буклети з твоєю біографією.

— Моєю біографією?

— А ти гадаєш, усі знають, хто ти така? Ні, моя люба, ні. Я муситиму піти туди й тицьнути ці кляті зшитки паперів кожному, попередити їх, що перед ними незабаром пройде велика зірка з наступного фільму Джибсона й щоб вони приготували свої фотокамери. Я подам їм знак, як тільки ти з’явишся в коридорі.

Я не буду особливо чемним із ними; вони звикли, що до них ставляться як до тих, хто перебуває на найнижчому щаблі тієї спільноти, яка збирається на кінофестиваль у Канні. Я скажу, що роблю їм велику послугу, й цього буде досить, бо ніхто з них не піде на ризик утратити таку нагоду, адже їх можуть звільнити зі служби, а якщо в цьому світі чогось і не бракує, то це людей із фотокамерою, які божеволіють від бажання закинути у світову павутину щось таке, чого більш ніхто, окрім них, не помітив. Думаю, через кілька років газети стануть користуватися послугами лише анонімів і в такий спосіб зменшать свої витрати — тим більше, що наклади журналів і газет із кожним роком зменшуються.

Андрогін явно хоче похвалитися своїм знанням у галузі засобів масової комунікації, проте дівчина, що була з ним поруч, не слухала його; вона взяла один із буклетів і стала читати.

— А хто така Ліза Вінер?

— Ти. Ми змінили твоє ім’я. Або, точніше, це ім’я ми вибрали раніше, аніж вибрали тебе. Віднині ти називатимешся саме так; Габріела звучить надто по-італійському, а Ліза може бути будь-якої національності. Дослідження тенденцій показують, що широкій публіці набагато легше запам’ятовуються імена, які мають від чотирьох до шести літер: Фанта. Тейлор. Бертон. Девіс. Вудз. Гілтон. Розповідати далі?

— Та ні, не треба, я й так бачу, що ти добре знаєш закони ринку. Тепер я хочу прочитати свою нову біографію, аби зрозуміти, хто ж я така.

Вона не приховує іронії, що звучить у її голосі. Вона завойовує свою нову територію: починає поводитись як зірка. Читає, що ж там написано: велике відкриття, знайдене серед тисяч актриспочатківців для участі в кінофільмах уславленого кутюр’є та продюсера Хаміда Хусейна, і так далі, і таке інше…

— Ця брошура була надрукована більш як місяць тому, — каже андрогін, знову нахиляючи терези на свій бік і смакуючи свою невеличку перемогу. — Її написала маркетингова група — вона ніколи не помиляється. Ось, наприклад, деякі подробиці з твого життя: «Працювала моделлю, закінчила курси драматичного мистецтва». Хіба це не правда?

— Тобто мене обрали за мою біографію, а не за ті якості, що їх я показала на пробах?

— Усі дівчата, які там були, мали одну й ту саму біографію.

— А може, перестаньмо дражнити одне одного і спробуймо поводитися більш по-людському й більш подружньому?

— У цьому середовищі? Забудь. Тут не існує друзів, лише інтереси. Тут існують не люди, а збожеволілі машини, які збивають усе на своєму шляху, поки не досягнуть того, що їм треба, або не наїдуть на стовп.

Попри таку відповідь двостатевої істоти, Габріела відчуває, що зробила правильний хід. Ворожість особи, з якою вона приїхала в лімузині, почала зникати.

— Читай далі: «Протягом багатьох років вона відмовлялася працювати в кіно, віддаючи перевагу театру як формі, в якій їй було зручніше виражати свій талант». Така біографія має багато переваг: вона показує тебе як особу цілісну, яка погодилася на роль тільки тому, що та припала до душі, хоч тебе й запрошували на ролі у п’єсах Шекспіра, Бекета та Жене. Андрогін — особа освічена й культурна. Про Шекспіра відомо всім, але Бекет і Жене відомі лише людям винятковим.

Габріела — або