Пауло Коельо - Переможець завжди самотнiй

на це штовхали. Єва — і тепер щоразу, коли згадував про неї, він не міг стримати свого роздратування — звинувачувала їх у тому, що вони використовували добре ім’я її чоловіка для відмивання брудних грошей, нажитих на торгівлі зброєю. Так ніби це мало якесь значення: він не був залучений ані до її купівлі, ані до продажу, а закони бізнесу вимагали, щоб із будь-якої оборудки, хоч би в якій частині світу вона укладалася, обидві сторони здобули вигоду.

У житті кожного бувають також важкі хвилини. Деяким із його колишніх позикодавців довелося просидіти певний час у в’язниці, й він ніколи їх не кидав напризволяще — навіть знаючи, що більше не потребує нічиєї допомоги. Гідність чоловіка вимірюється не кількістю людей, які крутяться навколо нього, коли він перебуває на вершині успіху, а його спроможністю не забувати про тих, хто подав йому руку допомоги, коли він найбільше потребував її. І навіть якщо та рука заляпана кров’ю або потом, це не має великого значення: коли ти стоїш на краю провалля, то не запитуєш, хто допомагає тобі повернутися на тверду землю.

Почуття вдячності дуже важливе для людини: ти далеко не підеш, якщо забудеш про тих, хто стояв поруч із тобою в тяжку для тебе годину. І не треба думати чи пам’ятати про те, хто кому допоміг: ти йому чи він — тобі; Бог постійно наглядає за своїми синами й дочками, винагороджуючи лише тих, котрі виявилися гідними тієї благодаті, яку Він їм дарував.

Тож коли Ігорю знадобилася отрута кураре, він знав, до кого звернутися — хоч йому й довелося заплатити абсурдно високу ціну за те, що в тропічній сельві вважають чимось цілком звичайним.

Він виходить у хол готелю. До місця, де відбудеться гала-вечеря, не менш як півгодини їзди автомобілем, і зловити таксі на вулиці буде дуже важко. Ігор давно зрозумів, що коли оселяєшся в такому готелі, як цей, то мусиш насамперед дати щедрі чайові консьєржу — нічого навзамін не просячи; усі успішні бізнесмени мають звичай так робити, і їм завжди забезпечені столи в найкращих ресторанах, квитки на спектаклі, на яких їм хочеться побувати, інформація про певні заклади в місті, про які немає відомостей у туристських путівниках, щоб не обурювати родини із середнього класу.

Ось і тепер Ігор з усмішкою просить надати йому машину й відразу її одержує, хоч поруч із ним інший постоялець голосно нарікає на те, що не уявляє собі, як йому добутися до того місця, де на нього чекають. Вдячність, необхідність і контакти. Якщо буде перше й третє, то й з другим ти не матимеш проблем. Це стосується й сріблястого конверта з каліграфічним написом «Тобі» на ньому. Він умисне вирішив скористатися ним у самому кінці своєї місії, на той випадок якби Єва не зрозуміла його перших послань, то це — найвигадливіше з усіх — розвіяло б її останні сумніви.

Його колишні друзі й тут прийшли йому на допомогу й добули для нього те, що він просив. І не хотіли навіть гроші брати, але він наполіг і розплатився повністю: гроші в нього є, і він не любить залишатися в боргу.

Він не ставив непотрібних запитань; йому було досить побачити, що чоловік, який герметично запечатував для нього конверт, працював у рукавичках і в протигазі. Атож, за такі витончені маніпуляції варто було заплатити навіть більше, ніж за кураре, хоч саму речовину дістати було неважко, її застосовують у металургії, у виробництві паперу, одягу, пластмас. Щоправда, її назва навіює страх: ціанід. Але пахне вона мигдалем і має звичайнісінький вигляд.

З того, хто запечатував конверт, думки Ігоря переносяться на того, хто його відкриє, піднісши до очей, як це завжди робиться. Він побачить усередині білу картку, де на комп’ютері надруковано по-французькому одну фразу:

«Katyusha je t’aime».[5]

«Катюшо? Що це може означати?» — запитає себе той, хто відкриє конверт.

Він помітить, що картка притрушена порошком. У контакті з повітрям порошок перетворюється на газ. Запах мигдалю наповнює кімнату.

Той, хто відкрив конверт, дивується. Могли б вибрати і тонший запах. Певно, це рекламний трюк продавців парфумерії, думає він. Дістає картку з конверта, крутить нею в усі боки, й газ, що виділяється з порошка, стає все густішим.

«Що за жарти?»

Це буде його останньою свідомою думкою. Він покладе картку на стіл і піде до ванної — прийняти душ, підмалювати обличчя, поправити краватку.

Але в ту мить він помітить, що серце йому калатає, наче несамовите. Але до нього не доходить, що існує зв’язок між запахом, який заповнив кімнату, й різким погіршенням його стану — адже в нього немає ворогів, а є лише конкуренти й суперники. Він ще не дійшов до ванної, а вже ноги йому підгинаються. Він сідає на край ліжка. Гострий біль починає розколювати голову, дихати стає важко, виникає нестерпне бажання блювати, але на це в нього вже немає часу; він непритомніє, не встигши навіть зрозуміти, що його вбиває порошок, який був у тому конверті.

Через кілька хвилин — бо Ігор просив, щоб концентрація продукту в конверті була максимальною, — легені перестають діяти, тіло корчиться в конвульсіях, серце вже не прокачує кров і настає смерть.

Безболісна. Милосердна. Гуманна.

Ігор сідає в таксі й називає адресу: Готель «Дю Кап», Еден Рок, Кап д’Антиб.

Там відбудеться сьогоднішня гала-вечеря.

7.40 пополудні