Джаред Мейсон Даймонд - Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу

Італії та Індонезії. Коли зареєстрованих американських виборців питають, чому вони не завдають собі клопоту голосувати, ті найчастіше відповідають, що не довіряють уряду, не вірять у саму процедуру голосування взагалі або не цікавляться політикою.

Проте існує ще одна причина, з якої американці з правом голосу не беруть участі у виборах: вони не можуть цього зробити, бо не зареєстровані. Це одна з характерних рис американської демократії, яка потребує пояснення. У багатьох демократичних країнах громадяни з правом голосу не повинні робити нічого, щоб зареєструватися на вибори: це за них робить уряд, який складає список автоматично зареєстрованих осіб, користуючись при цьому списками власників водійських прав, платників податків, постійних жителів та іншими подібними базами даних. Наприклад, у Німеччині всі німці віком від 18 років автоматично отримують від уряду картку, де повідомляється про наступні вибори, в яких вони мають право взяти участь.

У США процедура складніша: у нас недостатньо бути американським громадянином із правом голосу вже тому, що вам виповнилося 18 років і ви не є ув'язненим і чи судимим, — треба ще й зареєструватися як виборцю. США мають тривалу історію перешкоджання голосуванню шляхом відмови в реєстрації цілим суспільним групам громадян із правом голосу за віком. Найбільшою з таких груп були американські жінки, які не мали права голосу аж до 1919 року. Іншим групам — афроамериканцям, а також окремим національним меншинам та іммігрантам не давали змоги зареєструватися за допомогою таких перепон, як виборчий податок, тест на грамотність, а також «дідівські пункти» (людина не могла зареєструватися як виборець, якщо її дід не мав права або змоги голосувати). Звісно, в законі не було прямо сказано, що всі ці заходи спрямовані на позбавлення афроамериканців можливості проголосувати. Проте кожен розумів, що такі перепони, як «дідівські пункти», були навмисне встановлені для того, щоб не дати афроамериканцям змоги брати участь у виборах.

Якщо ви схильні відкинути такі перешкоди як факт далекого минулого, що канув у Лету, то нагадаю, що в штаті Флорида у 2000 році близько 100 тисяч потенційних виборців, переважно демократів, були вилучені зі списку зареєстрованих виборців. Така «чистка» мала величезний вплив на вибори у Флориді, схиливши терези результатів президентських виборів на користь Джорджа Буша, чиїм суперником був демократ Альберт Гор, причому цей вплив був значно більшим, аніж ті «браковані» бюлетені, про які широко повідомлялося в мас-медіа і які зазвичай помилково називають причиною спотворення результатів виборів. Основною вадою американської системи реєстрації виборців є те, що та багатьох штатах, як і у Флориді, списки зареєстрованих виборців і сама процедура голосування контролюються тією чи іншою партією на рівні штату й на місцевих рівнях, а не позапартійними органами на рівні загальнонаціональному. Партійно заангажовані електоральні чиновники часто прагнуть ускладнити голосування тим громадянам, які, швидше за все, проголосують за «конкуруючу» політичну партію. Найбільшим розширенням масштабів реєстрації виборців у Сполучених Штатах став Закон про виборчі права від 1965 року, який скасував «тести на грамотність» під час реєстрації й наділив федеральний уряд повноваженням контролю над тими виборчими округами, де в минулому неодноразово спостерігалися випадки перешкоджання реєстрації. В підсумку кількість зареєстрованих афроамериканських виборців у південних штатах США підскочила з 31 до 73 %, а афроамериканських чиновників, обраних по всій країні, — з менше ніж 500 осіб до понад 10 тисяч. У 2006 році Конгрес майже одноголосно продовжив дію цього закону. Проте у 2013 році Верховний суд США п'ятьма голосами проти чотирьох скасував пункт закону від 1965 року, який встановлював критерії для визначення виборчих округів, де мав би здійснюватися контроль, на тій підставі, що потреба в контролі начебто відпала завдяки прогресу в справі реєстрації афроамериканських виборців. Відтак законодавчі органи штатів масово кинулися встановлювати нові перешкоди на шляху реєстрації виборців, і ці перешкоди суттєво різнилися залежно від штату. До 2004 року в жодному з 50 штатів США від потенційного виборця не вимагали пред'явити видане державним органом посвідчення особи з фотографією. Станом на 2008 році така вимога існувала тільки у двох штатах. Однак відразу ж після рішення Верховного суду 14 штатів запровадили цю або подібні вимоги (зазвичай це мали бути паспорт або водійське посвідчення), а решта штатів ввели їх пізніше або планують зробити це найближчим часом.

Як і «дідівські пункти», що не скеровувалися конкретно проти афроамериканців, але фактично позбавляли їх права голосу, сучасні обмеження щодо голосування є так само не конкретизованими, хоча й ефективними. Відсоток потенційних виборців, які мають посвідчення з фотографією, значно вищий серед білих американців, аніж серед афроамериканців чи латиноамериканців, а також серед заможних громадян, аніж серед незаможних. Причини здебільшого банальні й прямого стосунку до права голосування не мають: наприклад, люди бідні, зокрема афроамериканці, не мають водійських посвідчень, бо свого часу не сплатили штраф за порушення правил дорожнього руху. Влада у штаті Алабама позакривала відділки свого Департаменту реєстрації транспортних засобів (де видають водійські посвідчення) в округах з великим відсотком афроамериканського населення. У відповідь на обурення громадськості роботу цих відділків у Алабамі було поновлено, але всього на один день щомісяця. Влада штату Техас забезпечила діючими відділками Департаменту реєстрації транспортних засобів лише третину своїх округів, змушуючи потенційних виборців долати до 250 миль, якщо ті хотіли виконати вимогу і отримати посвідчення особи з фотографією.

Інші перепони реєстрації та голосуванню різняться також залежно від штату. Деякі штати «зручні для голосування», бо дозволяють виборцям реєструватися безпосередньо в день голосування, голосувати електронною поштою замість того, щоб приходити на виборчу дільницю особисто, або відкривають виборчі дільниці ввечері та у вихідні. Інші ж штати, навпаки, «незручні для голосування», оскільки вимагають від виборця зареєструватися протягом короткого інтервалу часу перед днем голосування або ж тримають виборчі дільниці відкритими лише в робочий час або лише в робочі дні тижня. Але бідніше населення (включно з найбільшими меншинами) не може дозволити собі прогуляти роботу задля того, щоб вистояти в довгій черзі й зареєструватися або проголосувати.

Усі ці вибіркові перепони сприяють тому, що серед американців із річним доходом понад 150 тисяч доларів на рік явка перевищує 80 %, а серед американців з річним доходом до 20 тисяч доларів — становить менш ніж 50 %. Тому названі перешкоди впливають на результат не лише президентських виборів, а й багатьох виборів до Конгресу та місцевих органів влади, які характеризуються високою конкуренцією, тож перемога на них здобувається завдяки перевазі у незначну кількість голосів.

Ці обмеження — добровільні чи нав'язані виборцю проти його волі — становлять негативний бік тих