Vladyslav Derda - Людина у човні, Vladyslav Derda

З вигнаного і проданого в рабство юнака, він став ледь не царем Єгипту. Людина, яка зазнала страждань в кінечному результаті стала людиною, яка принесла благословіння для інших людей, насправді для дуже великої кількості людей. Інколи шлях страждання приводить до шляху благословіння, це я можу сказати з впевненістю. Погані речі трапляються з хорошими людьми, так нажаль, не обов'язково бути поганим, щоб зазнати болю, якщо ти хороший ти не забезпечений від злого тому, що зло чатує на кожного з нас, а особливо на добрих людей, невинних, і тих хто не прагне зла.

- Ви стали благословінням для багатьох дітей, для свого чоловіка Біллі і для нас з Матіасом, для нашої сім'ї! Це як мінімум, бо є ще багато дітей для яких ви є благословіння!

- Нажаль виходить так, що людина яка зазнала страждань і лиха здатна більше любити і співчуаати ніж та котра цього ніколи не відчувала. Вона здатна більше віддавати, здатна бути і стати найкращою версією себе тому що в певний момент приходить переосмислення свого життя розуміння того що Я не хочу щоб таке знову повторилось я не хочу щоб таке зазнали інші люди Я не хочу цього Тому людина починає думати і жити зовсім по-іншому!

- Зазнають страджань не тільки одиницями, а і цілими народами, і навпаки!

- Так, тому не може бути чужого страждання, як то кажуть немає чужого горя, немає чужої біди, просто люди стороняться цієї ідеї і страждань інших, вважаючи, що їх вони не торкнуться, але усе взаємоповязано. Війна одна, а жертв багато, багато тих хто був у неї втягнутий без будь якого бажання, безліч невинних дітей, як от до прикладу ти і твій Матіас!

- Це правда, але слава Богу усе вже позаду! - усміхнулася Емілі.

- Ти сама це розумієш і можеш розповісти більше ніж я або будь хто інший може собі уявити!

- Я не скажу, що це страждання, скоріше своя особста трагедія, яких у світі сповна!

- Можеш розаовісти мені Емілі! - по материнськи проказала Харпер. 

- Мій батько загинув на війні це все що я знаю про нього, залишились лише деякі фотографії і одна особлива, це там де я кілька місячна в нього на ручках, це все що залишилось від нього. Він пішов добровольцем, а мама цього не зрозуміла, заховала в собі образу на нього, як я це зрозуміла з часом. Потім він загинув, коли мені було всього три роки, якби не фотографії то я б вже забула той образ. 

Після цього мамі довелося досить важко. Опинившись у важкій економічній ситуації, в кризовій країні, з маленькою дитиною на руках. Їй довелось шукати будь-які способи заробити гроші, вона хапалася за будь-яку роботу, щоб прогодувати нас і щоб ми могли хоч якось прожити. 

- А що держава? Допомоги від держави не було?

- Та були якісь гроші, але як не вистачало тому доводилось працювати. Після того, як гинув батько у нас ніколи не булов повноцінної сім'ї тому що всі чоловіки, які були моєї мами згодом не любили її, не любили мене, вони лише користувались нею. Користувалися тим, що вона самотня жінка і їй потрібен чоловік, але вони нічого їй не давали, а лишень забирали і красу, ЇЇ молодість, і її любов, вірніше залишки колишньої любові. Почуття, емоції, та навіть гроші, але не віддавали нічого взамін.

Мені теж довелось рано працювати і через це в мене немає освіти вищої освіти. Навчання в університеті довелось залишити бо мама захворіла і не змогла забезпечувати Ні себе ні нашу сім'ю А мені довелось турбуватись про маму і працювати. Коли вона захворіла то лежала немічної і майже нерухомою, мама і робота лягли на мої плечі. Довелося більше працювати щоб купувати мамі ліки.

- А що її чоловіки чи чоловік?

- останній вітчим який в мене був здається був найбрідкішим і найжахливішим чоловіком у світі. Молодого що він знущається над нею до того як вона захворіла і через що вона захворіла, то він ще добивав її морально коли вона нерухомою лежала в ліжку. Приводив різних жінок до нашого будинку коли я була на роботі і в іншій кімнаті займався із ними потворними речами, так що все це було чутно на весь дім.

Мама усе це чула, плакала, і я не могла з цим нічого вдіяти, бо що я могла дівчинка діяти проти здорового чоловіка. Він пив, набивався і шкода нам брався пити маму в ліжку неї. Справа в тому що він теж воював і після цього не дуже дружив з головою, а поліція особливо нічого з ним робити не хотіла, все ж таки ветеран війни і все таке але не образливіше ще ніхто не хотів повірити нам. 

Ніхто нічого не намагався з ним щось вдіяти, як-не-як ветеран воював, але все ж він був поганим ветераном, бо не стільки мабуть він воював скільки розповідав казок про свої вигадані подвиги. Уся його вседозволеність аргументувалась тим, що "я ж воював" я ж ветеран, тому не всі люди, що воювали колись зараз проявляють найкращі свої якості. 

Останьою краплею терпіння стала його спроба домогтися мене щоб зґвалтувати. Коли повернулись з роботи і застукала його з коханкою в іншій кімнаті то час коли мама плакала, я не кинулася на нього вигнали її і він почав мене бити, і сказав мені: "якщо ти виганяєш моїх жінок, а твоя стара не може задовольнити мене, то задовольняти мене будеш ти дівчинко". Я дивиом змогла втекти, вирвалась з його брудних рук і втекти, але повинна булу повернутись тому, що мама була там. Поліція мені не допомогла, сама туди повертатись я боялася, саме тоді мені на допомогу прийшов Матіас, єдиний справжній чоловік у моєму житті після мого батька.

- Бідна дівчинка, слава Богу, що ти втекла, а як Матіас тобі допоміг, якось з ним познайомились?