Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

від якого у мене мозок пухне. Ну, і...

— Уважно слухаю, — спохмурнів Голден.

— Хочу віддати той куб Фредові. Я розумію ризик. Ми не

знаємо, що там, а Фред, попри його дружність і гостинність, усе-таки з ОПА. Але він також мав високий чин на флоті ООН.

І зібрав у себе на станції найкращі мізки в системі. Він зможе

зламати захист.

Голден помовчав кілька секунд, а тоді кивнув.

— Гаразд, дай мені над цим подумати. Хотілося б знати, яку

інформацію намагалася врятувати Яо, але...

— Так.

Вони розділили мовчанку, поки варилася кава. Коли процес

завершився, Голден налив два кухлики й передав один Наомі.

— Капітане... — Наомі на мить замовкла, тоді заговорила

знову. — Джиме. Я знаю, що з мене виходить дуже надокучлива

помічниця капітана. Вісімдесят відсотків усього часу я була

знервована і перелякана до всирачки.

— Тобі напрочуд вправно удавалося це приховувати.

Наомі заперечно хитнула головою на комплімент.

— Водночас я іноді була надто вимогливою там, де не слід.

— Не страшно.

— Дай мені закінчити, — знову заперечний порух головою. —

Ти маєш знати, що я дуже ціную, як ти не даєш нам просто

померти. Завдяки тобі ми зосереджувалися на проблемах, які

здатні розв’язати, а не віддавалися жалю до себе. Ти втримував

нас усіх на своїй орбіті. Не кожен може з цим упоратись. Я так не

змогла б, а твоя стабільність нам потрібна.

Голден відчув спалах гордощів. Він не очікував від Наомі цих

слів, не вірив їм, але все одно тішився.

— Дякую, — відповів.

— Я не можу говорити за Еймоса з Алексом, але скажу за себе.

Ти наш капітан не тільки тому, що Мак-Давелл загинув. Ти —

наш капітан, принаймні на мою думку. Просто хочу, щоб ти це

знав.

Вона опустила погляд і почервоніла, ніби зізналася у чомусь

важливому. Мабуть, саме це і сталося.

— Намагатимуся виправдати довіру, — промовив Голден.

— Я ціную це, капітане.

* * *

Робочий кабінет Фреда Джонсона був схожий на свого

власника: великий, грізний і завалений терміновими справами.

Приміщення точно перевищувало площу два з половиною

квадратні метри, а відтак було більшим за будь-яку каюту на

«Росинанті». Від щонайменше столітнього столу зі справжнього

дерева пахло лимонною олією. Голден присів на стілець, трохи

нижчий за Фредове крісло, і заходився розглядати стоси

паперів, що вкривали всі вільні поверхні.

Фред послав по Голдена, але розмовляв телефоном уже десять

хвилин після його приходу. Яка б там не була справа, він щедро

послуговувався технічними термінами. Голден припустив, що

йдеться про гігантський корабель поколінь. Йому не складно

почекати кілька хвилин — стіна за Фредовою спиною була на

всю ширину вкрита екраном надзвичайно високої роздільності, замаскований

під

ілюмінатор.

Звідти

відкривався

приголомшливий краєвид на «Нову», що пропливав повз із

кожним обертом станції. Фред усе зіпсував, поклавши

телефонну трубку.

— Пробачте, — звернувся до Голдена. — Із системою

рециркуляції атмосфери від самого початку страшенна морока.

У подорожі на сто з чимось років, маючи лише те повітря, яке

береш із собою, норми втрат... суворіші, ніж зазвичай. Інколи

буває складно переконати підрядників звертати увагу на

дрібніші деталі.

— Пусте, я насолоджувався краєвидом, — відповів Голден, показуючи на екран.

— Мене вже бере сумнів, що ми встигнемо здати проєкт за

графіком.

— Чому?

Фред зітхнув і відкинувся назад, рипнувши кріслом.

— Та все війна між Марсом і Поясом.

— Нестача матеріалів?

— Не тільки. Підпільні радіостанції, які говорять нібито від

імені ОПА, доводять усіх до божевілля. Поясанські геологи-розвідники жбурляють саморобні торпеди в марсіянські кораблі.

Їх збивають, але час од часу якась із цих торпед долітає до цілі та

вбиває кількох марсіян.

— І тому марсіяни тепер стріляють першими.

Фред кивнув, а тоді підвівся з крісла й узявся міряти кроками

кабінет.

— А тепер навіть порядні громадяни з чесних підприємств

бояться потикати носа за межі домівок. Маємо цього місяця вже

кільканадцять затримок із