Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

незабаром вони перетворяться на відмови.

— Знаєте, я якраз думав про постачання… — втрутився Голден.

Фред удав, що не почув його.

— Я був на містку в такій ситуації, — вів далі він. — Насувається

невпізнане судно, а всі дивляться на мене. Яке моє рішення?

Ніхто не хоче тиснути на кнопку. Пам’ятаю відчуття, коли такий

корабель все збільшується і збільшується у прицілі, поки я

тримаю палець на гашетці. Пам’ятаю, як благав їх зупинитися.

Голден промовчав. Він також спостерігав такі ситуації. Додати

було нічого. Фред трохи посмакував тишу, а тоді похитав

головою і випростався.

— Хочу попросити вас про послугу.

— Фреде, звісно, просіть. Ви уже заплатили своєю гостинністю.

— Мусимо позичити ваш корабель.

— «Росі»? Навіщо?

— Треба дещо підібрати й доправити сюди. Потрібне судно, здатне тихо і швидко проминути бойовий флот марсіянської

блокади.

— «Росинант» — саме таке судно, але ви не відповіли. Навіщо?

Фред повернувся спиною до Голдена і втупився в настінний

екран. Ніс «Нову» саме зникав за його межами. Краєвид

заполонила всипана зорями чорнота вічності.

— Треба забрати одну людину з Ероса. Важливу людину.

В мене є люди, здатні на таке, але з кораблів лише легкі

вантажники і пара човників. Нічого такого, що могло б долетіти

туди достатньо швидко та втекти, якщо почнеться халепа.

— А як звати цю людину? Ну, тобто, ви все наполягаєте, що

бійки не хочете, але в мого корабля є ще одна особлива риса —

він єдиний озброєний. Я певен, що ОПА мають довгий список

речей, які воліли б підірвати.

— Ви мені не довіряєте.

— Ні.

Фред повернувся до Голдена обличчям і схопився за спинку

крісла. Кісточки його пальців побіліли. Голден запитав себе, чи

не зайшов надто далеко.

— Послухайте, — звернувся він до Фреда. — Ви доладно

розповідаєте про мир, судові слухання і всяке таке. Ви

відмежовуєтеся від підпільних радіотрансляцій. Маєте чудову

станцію з чудовим персоналом. У мене є всі причини вірити, що

ви той, за кого себе видаєте. Але я пробув на станції три дні, й перші ж плани, якими ви зі мною поділилися, — це таємна

місія. Вибачайте. Якщо залучаєте мене до цього всього, то

надайте мені повний доступ. Жодних секретів. Навіть якби я

точно знав, чого сказати не можу, що ваші наміри цілковито

порядні, я не став би погоджуватися на ці дешеві шпигунські

грища.

Фред пильно дивився на нього ще кілька секунд, а тоді обійшов

крісло й сів. Голден усвідомив, що нервово барабанить

пальцями по стегну, і змусив себе зупинитися. Фредів погляд

майнув униз, на Голденову руку, а тоді знову втупився йому

в обличчя. Фред мовчав, пропікаючи його поглядом.

Голден прокашлявся.

— Послухайте, ви тут велике цабе. Навіть якби я не знав, ким

ви були в минулому, — все одно тут обісрався би з переляку. Так

що вам не потрібно цього мені доводити. Байдуже, наскільки я

настраханий, — не відступлюся.

Сподіваного сміху не пролунало. Голден спробував непомітно

ковтнути слину.

— Б’юсь об заклад, усі капітани, під чиїм командуванням ви

літали, вважали вас найнадокучливішим з усіх мудаків, —

нарешті протягнув Фред.

— Я певен, що це відображено в моєму досьє, — кивнув Голден, намагаючись приховати полегшення.

— Треба полетіти на Ерос, знайти людину на ім’я Ліонель

Поланскі й доставити назад на станцію Тайко.

— Якщо поспішити, за тиждень упораємося, — відказав

Голден, роблячи розрахунки в голові.

— Місію ускладнює те, що Ліонеля Поланскі насправді не

існує.

— Гаразд. Тепер я нічого не розумію...

— Ви хотіли повний доступ? — слова Фреда струменіли

тамованою люттю. — Маєте. Ліонель Поланскі існує тільки на

папері, володіючи активами, до яких не хоче мати стосунку пан

Тайко. Разом із легким вантажником «Скопулі».

Голден, увесь напружившись, нахилився вперед.

— Слухаю вас дуже уважно.

— Фіктивний власник «Скопулі» зареєструвався у засраному

готелі