Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

вона, власне, призначена, — знизав плечима Алекс. — Може, ти не помітив, у нас із цим проблемка.

— Той стелс-корабель усе ще десь там. Десь там і люди, які

віддали наказ.

— Отож, — неквапливо зауважив Алекс, — ми вилітаємо зі

станції та летимо по спіралі, поки на них не натрапимо?

Наомі розреготалася і пожбурила в Алекса пакетом соєвого

соусу.

— Я не знаю, що нам зараз робити, — мовив Голден. — Але

прос то сидіти тут, поки злочинці, котрі зруйнували наш

корабель, і далі коять свої справи — я не витримаю.

— Ми пробули на станції три дні, — розвела руками Наомі. —

Ми заслуговуємо на зручні ліжка, нормальну їжу і можливість

зняти напругу. Не треба намагатися нас за це присоромити.

— А Фред обіцяв, що віддасть тих мудаків під суд, — озвався

Еймос.

— Якщо справді буде суд, — відповів Голден. — Якщо. То він

відбудеться за кілька місяців чи навіть років. І навіть тоді Фреда

цікавитимуть лише його угоди. Чи не стане розмінною монетою

амністія?

— Але ти швидко погодився на його умови, Джиме, —

здивувалася Наомі. — Передумав?

— Якщо Фред хоче наші свідчення в обмін на ремонт

і можливість перепочити — це ціна, яку я готовий заплатити.

Але це не означає, що суд розв’яже усі проблеми чи що нам слід

зачаїтися, допоки він відбудеться. — Він обвів рукою диван зі

штучної шкіри та величезний екран за їхніми спинами. — Окрім

того, ця розкіш може стати кліткою. Золотою кліткою, але поки

Фред за все платить, він нас контролює. Не дуріть себе.

Наомі звела брову. Її погляд став серйознішим.

— Які варіанти, капітане? Летимо?

Голден склав руки на грудях, обмірковуючи все наново. Коли

висловлюєш думки вголос, вони чіткішають.

— Гадаю, нам варто пошукати роботу. В нас добрий корабель.

Більше того, у нас непримітний корабель. Швидкий. Можемо

вимкнути транспондер, якщо потрібно. Тут війна, і багатьом

знадобиться перевезти що-небудь куди-небудь. Це займе нас

чимось, поки ми чекатимемо на Фредів суд, і дасть нам сякий-такий заробіток, аби зіскочити з милостині. А перелітаючи

з місця на місце, триматимемо очі та вуха відкритими. Ніколи не

знаєш, що трапиться. І, ну, справді — скільки ще ви троє

витримаєте життя станційних пацюків?

Якусь мить усі мовчали.

— Витримаю ще... тиждень? — подав голос Еймос.

— Файна ідея, кеп, — кивнув Алекс.

— Вирішувати тобі, капітане, — промовила Наомі. — Я

пристану на будь-який варіант, але мені до вподоби ідея мати

власні гроші. Та все ж, сподіваюся, що ми не поспішаємо. Мені

справді не завадить іще кілька днів вихідних.

Голден, плеснувши у долоні, скочив на ноги.

— Та ні. Достатньо того, що ми маємо план. Вихідними

насолоджу ватися набагато легше, коли я знаю, що вони

закінчаться.

Алекс і Еймос підвелися й разом попрямували до дверей.

Алекс виграв кілька доларів у дартс, і зараз вони удвох із

Еймосом планували примножити ці гроші за гральними

столами.

— Шеф, буду пізно, — кинув Еймос до Наомі. — Чую, нам

пощастить.

Вони вийшли, і Голден попрямував у невеликий кухонний

закуток, аби зробити собі кави. Наомі зайшла за ним.

— Хочу сказати ще дещо, — звернулася до Голдена.

Він розірвав запечатаний пакунок, й аромат кави сповнив

кімнату.

— Кажи.

— Фред владнає усі формальності з тілом Келлі. Його

зберігають, поки ми публічно не заявимо про те, що вижили.

Тоді він відправить його на Марс.

Голден наповнив кавоварку водою з крана і запустив. Машина

стиха забулькала.

— Добре. Лейтенант Келлі заслуговує на гідне ставлення.

— І от я подумала про той куб із даними, який ми на ньому

знайшли. Я так і не змогла його зламати. Там якесь військове

супершифрування,