Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

Підтвердження купівлі квитка прийшло на термінал із тихим

мелодійним дзенькотом.

— Сподіваюсь, я не помилився, — промовив він до Джулі. —

Якщо там не буде Голдена, почуватимуся повним дурнем.

Дівчина в його уяві гірко посміхнулася і сказала:

«Життя — це ризик».

Розділ двадцять перший. Голден

Зорельоти — загалом-то невелика штука. Вільне місце завжди

на вагу золота, і навіть на гігантах типу «Доннаджера»

каюти та коридори тісні й захаращені. Єдині два приміщення на

«Росинанті», де Голден міг розкинути руки, не торкаючись при

цьому стінок, — камбуз і вантажний трюм. Жоден із тих, хто

заробляв польотами на життя, не страждав на клаустрофобію, але навіть найбувалішим поясанським геологам-розвідникам

знайоме відчуття дедалі більшої напруги від тривалого

перебування на кораблі. Це — первісна тваринна реакція на

стрес потрапляння у пастку, підсвідоме знання, що нема

буквально жодного доступного місця поза твоїм полем зору.

Щойно корабель причалював кудись, будь-хто раптово — і часом

запаморочливо — звільнявся від напруги.

Часто таке звільнення набувало форми пиятики.

Як усі професійні зореплавці, Голден інколи увінчував довгі

перельоти тим, що допивався до чортиків. Звично забрідав

у бордель, звідки його викидали за кілька днів зі спорожнілим

рахунком, стертим до мозолів членом і висушеною, немов

пустеля Сахара, простатою. Тож коли Еймос пришкутильгав

у вітальню на третій день їхнього перебування на станції, Голден

достеменно знав, як почувається кремезний механік.

Умостившись на дивані, Голден і Алекс саме дивилися новини.

Двоє на екрані обговорювали дії поясан, використовуючи слова

«злочин», «терорист» і «саботаж». Марсіяни — «миротворці».

Це був марсіянський канал. Еймос пирхнув і гепнувся на інший

диван. Голден заглушив звук.

— Ну що, моряче, насолоджуєшся відпусткою? — вишкірився

він.

— Від сьогодні кидаю пити, — простогнав Еймос.

— Наомі несе їдло зі суші-бару, який пригледіла раніше, —

озвався Алекс. — Свіженька сира рибка, загорнута у фальшиві

водорості.

Еймос знову застогнав.

— Не знущайся з людини, Алексе, — пирхнув Голден. — Його

нещасна печінка вже й так померла.

Двері ковзнули вбік, і зайшла Наомі, тримаючи перед собою

стос білих картонних коробок.

— Обід! — оголосила.

Алекс повідкривав коробки й роздав одноразові тарілки.

— Щоразу як твоя черга йти по їжу, ти приносиш лососеві

роли. Невже тобі аж так бракує уяви? — запитав Голден, накладаючи собі на тарілку.

— Мені просто до смаку лосось, — відповіла Наомі.

Вони допалися до їжі, й у тиші було чутно лише стукіт

пластикових паличок та вологий плюскіт шматочків, які

вмочували у васабі чи соєвий соус. Покінчивши зі своєю

порцією, Голден витер сльози, що набігли на очі від гострих

приправ, і розслабився у кріслі. Однією з паличок Еймос

почухав шкіру під фіксувальною пов’язкою на нозі.

— А цю штуковину ви непогано припасували, — сказав. —

Єдина місцина на всьому тілі, що тріщить найменше з усіх.

Наомі витягнула пульт із бильця Голденового крісла

і повернула звук трансляції. Тоді заходилася перемикати

канали. Алекс заплющив очі, задоволено зітхнув і розлігся на

канапі, склавши руки на животі. Голдена раптово охопило

незрозуміле роздратування на це байдикування його команди.

— То що, всі ситненько пожили у Фреда за пазухою? — почав

заводитися він. — А з мене вже досить!

— Яка злоїбуча муха тебе вкусила? — обурено захитав головою

Еймос. — Я тільки починаю!

— Така, що ми вже засиділися на Тайко, нагулялися по барах

та борделях і нажерлися суші за Фредів рахунок. Чи не досить?

— Чому ж досить, якщо дозволяють? — здивувався Алекс.

— А у тебе, отже, є ліпший план, — озвалася Наомі.

— Плану нема, однак я хочу повернутися до справи. Ми

прибули сюди, сповнені праведного гніву і думок про помсту, аж

ось дорвалися до дармових бухла та мінетів — й усе завзяття

кудись поділося.

— Ну, кеп, помста потребує того, кому