Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

Поза межами Церери справи дедалі гіршали. Астрономічну

базу дослідження далекого космосу на Тритоні захопили

геологи-розвідники, які симпатизували ОПА. Розвернувши

телескопи в бік системи, вони передавали координати

місцеперебування кожного марсіянського корабля, разом із

високодетальними зображеннями поверхні Марса — видно було

навіть жінок, які засмагали топлес у парках під куполами.

Подейкували, що в бік станції вже летять атомні бомби, тож за

тиждень вона стане хмаркою яскравого пилу. Земля наслідувала

равлика, ховаючись у черепашку гравітаційного колодязя —

земні та місячні компанії згортали операції. Не всі компанії, і навіть не половина, але достатньо, щоб усі прочитали

повідомлення з Терри: «На нас не розраховуйте». Марс

апелював до солідарності. Пояс апелював до справедливості —

або, трішки частіше, пропонував колисці людської цивілізації

забиратися під три чорти.

Ситуація ще не вийшла з-під контролю, однак наближалася до

цього. Ще кілька таких інцидентів — і вже не матиме жодного

значення, як усе почалося. Байдуже, які ставки у війні. На Марсі

знали, що Пояс приречений, а в Поясі знали, що їм нічого

втрачати. Рецепт для катастрофи небачених раніше масштабів.

Як і вся Церера, Міллер був здатний зробити мало що. Але він

міг знайти Джеймса Голдена, дізнатися, що трапилося зі

«Скопулі», пройти цією ниточкою до Джулі Мао. Він був

детективом. Він робив те, що вмів.

Вичищаючи нору від геологічних шарів мотлоху, що

назбирався за десятиліття, він говорив із нею. Хотів пояснити, чому пожертвував усім, щоб її знайти. Дізнавшись про

«Росинанта», уже не міг уникнути слова «донкіхотський».

Уявна Джулі бувала весела або розчулена. Вона вважала його

нещасним і жалюгідним чоловічком, який не знайшов у житті

кращої мети, ніж вистежити незнайому дівчину. Вона сварила

його за те, що піддався на маніпуляції її батьків. Схлипувала

й обіймала його. Сиділа поруч із ним за столиком на уявній

неймовірній терасі та споглядала зірки.

У наплічнику вмістилося все, що він мав. Дві зміни одягу, документи, планшетний термінал. Друкований знімок Кендис із

кращих часів. Файли у справі Джулі — разом із трьома фото —

які він витягнув до того, як Шаддид відформатувала його

файлосховище. Міллеру спершу здавалося, ніби він пережив

стільки всього і мусив би накопичити побільше речей — але

потім передумав. Речей було стільки, скільки потрібно.

Останнього дня Міллер порушував комендантську годину, мандруючи станцією та прощаючись із тими небагатьма, хто міг

би про нього згадувати і кого згадав би він. Масс, яку відшукав

у тісному та незатишному поліційному барі, на його подив, пустила сльозу й обнімала так довго, що аж ребра потім боліли.

Він купив квиток на транспортний корабель до Тайко. Койка

обійшлася у чверть усіх його фінансів. Уже не вперше йому

спало на думку, що Джулі треба знайти дуже швидко або

доведеться шукати роботу, яка дасть змогу підтримувати

розслідування. Але поки грошей вистачало, а світ навколо був

таким нестабільним, що будь-яке довготривале планування

звучало неначе гіркий жарт.

«Здоров, напарнику! — озвався Гевлок. — Та послуга, про яку

ти згадував? Є дещо. Пташка подала декларацію на політ до

Ероса. Публічний запис у реєстрі надсилаю додатково. Надіслав

би й більше, але тут у “Протогені” порядки суворі. Я розповів

про тебе вербувальниці, вона зацікавилася. Тож дайся знати, гаразд? Побачимося».

Ерос.

Чудово.

Міллер кивнув жінці, яка стояла за ним, а тоді вийшов із черги

та попрямував до електронної каси. Поки екран завантажився, оголосили, що посадка на транспорт до Тайко закінчується.

Міллер здав квиток, отримав номінальне відшкодування

і витратив третину залишків своїх коштів на новий квиток до

Ероса. Втім, усе могло бути гірше. Повідомлення Гевлока могло

застати його вже в польоті. Напевно, це слід розцінювати як

усмішку удачі, а