Інна Турянська - Відлюбилося, Інна Турянська

— Здається, — відповіла та йому на вушко. — Такого злого батька я вже давно не бачила. Але в мене є одна здогадка, тільки мені треба поговорити з твоїм татом. А ти з моїм поговори, — шушукала вона йому на вухо.

— Здуріла? — розгублено шепотів Тьома, — Він зараз мене поглядом прикінчить! Або ось цим салатом вдавить.

— Не прикінчить, але якщо що твій тато тебе реанімує, давай.

— Про що шепочетеся? — запитала Каріна, щоб хоч якось розрядити цю атмосферу. 

— Так, от Артем хоче поговорити з моїм татом, так би мовити, як чоловік з чоловіком, а я з його поговорю, — сказала всміхаючись до Тьоми, а той аж зблід від такої заявочки. Такої підстави він від Лізки не чекав. — Ви ж не проти? — запитала дівчина дивлячись на Єременка старшого. Той радісно вигнув губи, і вони пішли на кухню.

— Дякую, що приїхали. Для нас з Артемом це було дуже важливо. До речі ромашки дуже красиві, мама схоже в захваті від букета! — говорила Лізка перемішуючи слова з потріскуванням винограду, який періодично закладала до рота.

— Ну, але схоже ваш батько не в захваті від такого подарунка, — відповів Тимофій почухуючи потилицю. 

— Та ну! — махнула рукою Лізка заправляючись новою порцією винограду. — Мій тато зовсім не ревнивий, та й мама ніколи приводів не давала. Але давайте не будем про це. Краще розкажіть як ви закохалися. Бо я от, можна сказати вашого сина чи не з першого погляду покохала. Хоча, — прикрила одне око дівчина, — Правильніше сказати з першого його жарту, — розсміялася.

Тімоху смішила така прямолінійність і запальність дівчини. Відмітив про себе, що зовні Ліза дуже схожа на матір, але от характер схоже в неї батька. 

— То як?

— Ну я прийшов якось на перездачу з латинської, а там сиділа дуже симпатична інша студентка… — почав розказувати Тимофій, але на мить зупинився помічаючи на підвіконні горщик з ромашками. Лізка посміхнулася про себе, взяла кілька виноградинок.

— Ага, і це теж була студентка, що прийшла перездавати латинь. ну а ви влаштували їй справжній екзамен. Потім знайшли в соцмережах, написали, подзвонили і приїхали на велосипеді…— розказувала Ліза зухвало все ще поїдаючи виноград і дивлячись на ошелешеного Тимофія Єременко, — Ну а потім, я так припускаю, ви подарували їй цей горщик, — говорила дівчина беручи до рук Карінині ромашки, — І мабуть, зізналися в коханні?

    Тімоха мовчав. Теплі спогади знову перенесли його в минуле. В минуле в якому він був щасливий. Там де була мама, бабуся, сестра і кохана дівчина. Дівчина, яка була простою і щирою у своїх почуттях до нього. Дівчина схожа на ромашку, яка червоніла як мак коли мова заходила про почуття. 

– Але мене більше цікавить чи здала мама тоді латинську? — говорила думки вголос Ліза, — Бо я теж через цей предмет загриміла на перездачу, — реготнула дівчина. — Бо те, що ви обоє не склали екзамен своїх почуттів я вже бачу.

— Це я в усьому винен…

— Ви досі любите мою маму?

— Я завжди її любив, — зізнався, розуміючи що відпихатися даремно, адже все як на долоні.

– Тоді чому…чому у вас нічого не склалося?

— Це довга історія…

– Ну не довша ніж ті дев'ятнадцять років, що ви провели один без одного, — слабо всміхнулася дівчина.

— Сьогодні я приїхав на заручини свого сина, а не власні, — підморгнув їй Тимофій Єременко.

– Навіть якщо тато її відпустить, навряд чи моя мама піде від нього. Не знаю, що сталося між вами і моєю мамою в минулому, та я лиш сподіваюся що такого не станеться між мною і вашим сином, — сказала Ліза з нотками якогось суму.

— У вас з Тьомою все буде гаразд, — відповів чоловік з слабкою посмішкою на обличчі. — Ходімо врятуємо його від твого батька, якщо він ще живий до того часу, — жартуючи говорив він.

….

Антон сидів навпроти Артема і пильно дивився тому в очі. Тьома ніколи не був лякливим, проте сьогодні відчував себе рибкою, яку хотіла з'їсти велика акула.

— Лізка розказувала мені, що ти зірви голова, але зараз ти поводиш себе так наче це я тобі хочу відірвати голову, — почав говорити Антон, склавши руки на грудях.

– Ну чесно кажучи дивлячись на вас мені здається, що ви хочете відірвати мені не лише голову, — намагався жартувати Артем, зводячи ноги до купи.

— Чесно? — посміхнувся чоловік, — Так і є, — продовжив стираючи цією фразою усмішку з обличчя хлопця, — І навіть не тільки тобі.

– Зрозуміло, — сказав Тьома знову ковтаючи слину, — Але навряд чи вашій дочці сподобається така ідея, — видавив з себе Тьома.

– Знаєш, а тепер у мене виникло бажання ще й язик тобі обтяти, — говорив Антон легко і невимушено, наче жартома і наче цілком серйозно. 

— У вас дотепне почуття гумору, — всміхнувся розгублений хлопець.

— Насправді, — почав говорити Антон теж, всміхаючись — я ніколи не вмів жартувати, — сказав обморожуючи хлопця крижаним поглядом, —  Ну, а ти часом бува, не жартуєш над моєю донькою?

— Ні, …ні, — запевняв хлопець, — Мені тато завжди говорив, що про почуття не можна жартувати. Я кохаю Лізу і дійсно хочу з нею одружитися. 

Антон якось дивно хмикнув.

— Схоже твій тато таки набрався життєвої мудрості, — почав говорити чоловік, але його перебила Каріна, що зайшла до кімнати.

— Антоне, — взяла вона його за руку і максимально приязно посміхнулася наляканому Тьомі. — Схоже в хлопця зараз серцевий приступ буде.

— І з чого ж? — здивовано підняв брови Антон обіймаючи дружину. — Ми наче нормально говорили, — сказав поглядом бетонуючи нещасного. 

— Ходімо до столу там якраз каву Ліза принесла.

Артема довго просити не довелося, він кулею підірвався з місця і шмигнув назад за стіл сідаючи біля коханої. 

— А я б чогось іншого випив, — видихнув Антон.

— Ти обіцяв триматися, — глянула на нього Каріна з нотками страху в очах. 

— Втримаєшся тут, коли цей безголовий при мені в моїй же оселі розпускає руки до моєї дружини, — бурмотів стискаючи руки в кулаки. 

— Він приїхав не до мене.