Вільям Шекспір - Збірка творів

він по камінцях

І дзюркотить мелодію чудову.

Цілуючи очеретинку кожну,

Що хилиться до нього по дорозі;

І так, звиваючись, він тихо плине,

Й хлюпочеться безжурно, несучи

Свою прозору воду, й, шлях скінчивши,

Її вливає в грізний океан.

То не ставай же на моїм шляху,

І буду я терпляча, мов струмок,

І шлях важкий легким для мене здасться,

Аби він до коханого мого

Привів мене. Тоді я — відпочину!

Отак, пройшовши путь свою тернисту,

Раює праведна душа, коли

В Елізіум нарешті попаде.

ЛЮЧЕТТА

В якім убранні хочете ви їхать?

ДЖУЛІЯ

Не у жіночім, щоб, бува, в дорозі

Пожадливі чоловіки не липли.

Лючетто, поможи добуть вбрання

Таке, як носить скромний паж шляхетний.

ЛЮЧЕТТА

Але ж тоді синьйорі доведеться

Остригти коротко волосся.

ДЖУЛІЯ

Ні;

Шовковим підв’яжу його шнурком,

А потім заплету його в дрібушки,

Зроблю аж двадцять вузликів упертих,

Як те кохання щире. Фантастична

Така покраса й юнакові личить,

Хоч би він старший був, ніж я здаюсь.

ЛЮЧЕТТА

Якого ж крою мають буть штани?

ДЖУЛІЯ

Та це ж однаково, якби спитати:

«Яку завширшки, пане мій шановний,

Зробити вам спідницю?» В цьому я

На тебе покладаюся, Лючетто.

ЛЮЧЕТТА

Їх треба з буфами зробить, синьйоро.

ДЖУЛІЯ

Покинь, Лючетто! Бо невже це гарно?

ЛЮЧЕТТА

Штани без буфів шпильки й то не варті;

Ви ж хоч шпильки могли б там заховати.

ДЖУЛІЯ

Лючетто, мила, як мене ти любиш,

Придбай мені вбрання пристойне й гарне.

А що, коли про мене пустять славу

Про те, що я сама, так легковажно,

Помандрувала в небувалу путь?

Боюсь, що це мене збезчестить.

ЛЮЧЕТТА

Що ж,

Як боїтесь, то зоставайтесь дома.

ДЖУЛІЯ

Ні-ні, не згодна я.

ЛЮЧЕТТА

Тоді рушайте

І викиньте безчестя з голови.

Якщо Протея ваш приїзд потішить, —

Дарма, як хто засудить ваш від’їзд!

А втім, боюсь я, що синьйор Протей

І трішки не зрадіє вам.

ДЖУЛІЯ

Якраз

Цього я зовсім не боюсь, Лючетто.

О, тисячі присяг, його благання,

І сліз його безмежний океан,

Його слова про вічнеє кохання, —

Усе те запорукою мені,

Що я — бажана гостя для Протея!

ЛЮЧЕТТА

Таж річ відома: сльози і слова —

Знаряддя всіх чоловіків облудних.

ДЖУЛІЯ

Лише низьких, задля мети низької!

Ні, люба, мій Протей з’явивсь на світ

Під зіркою правдивою, й тому

Його слова — міцні зобов’язання;

Його присяги — непохитна правда;

Його кохання — чисте і безгрішне;

Від серця щирого він сльози ллє

Й такий далекий серцем від облуди,

Як і блакить небесна від землі.

ЛЮЧЕТТА

Просіть же небо, щоб довів це він,

Коли ви з ним зустрінетесь!

ДЖУЛІЯ

Лючетто,

Як любиш ти мене, не ображай

Протея так, під сумнів беручи

Його чесноти. Полюби його,

І цим ти й на мою любов заслужиш.

Ну, а тепер ходім мерщій до мене;

Поможеш ти мені зібрати все,

Що треба для жаданої мандрівки.

Все, що я маю, кидаю на тебе:

Моє добро, маєтності, — все, все

І навіть добру славу, а взаміну —

Лиш виряди мене в далеку путь.

Ні слова більш! Берися ж до роботи!

Баритися не маю я охоти!

Виходять.

Дія третя

Сцена 1

Мілан. Покій у герцоговім палаці. Входять герцог, Туріо та Протей.

ГЕРЦОГ

Синьйоре Туріо, я попрошу вас:

Лишіть нас на хвилину. Треба нам

Поговорить про дещо по секрету.

Туріо виходить.

То що ж ви маєте мені сказати?

ПРОТЕЙ

Володарю, все те, що мушу я

Сказати вам, я мав би потаїти

Заради дружби; та коли згадаю

Про ласку ту, що ви подарували

Мені, негідному, — велить мені

Моє сумління вам ту річ відкрити,

Якої за обставин інших, пане,

Ніхто від мене зроду б не дізнався.

То знайте ж, пане: друг мій Валентин

Наміривсь викрасти цієї ночі

У вас дочку; він сам мені сказав те.

Я знаю: ви бажаєте віддати

Її за Туріо, хоч цей юнак

Шляхетній синьйорині осоружний.

Коли б же так її у вас украли,

То це вразило б вас на схилі віку

У серце прямо. Отже, я вважаю

Це зараз за свою святу повинність

Вам викрить їхній план; багато краще

На друга виказать, аніж дозволить,

Щоб замір той здійснився, і стягти

На вашу голову біду, яка

Дочасно вас звела б у домовину.

ГЕРЦОГ

Протею мій, я дякую тобі

За чесне піклування! Не забуду

Тобі цього повік. Я й сам не раз

Кохання їхнє помічав, коли

Здавалось їм, що міцно я заснув;

І часто я збирався Валентина

З дочкою роз’єднать, заборонивши

Йому відвідувати мій палац.

Та боячись, коли б не помилитись —

Невинного не взяти на підозру

(Чого я завжди уникав, синьйоре), —

До нього був привітний я й ласкавий,

Щоб непомітно з’ясувать все те,

Про що мені ти щойно розповів.

А щоб ти знав, як я того боявся, —

Бо відав — юність спокусити легко, —

Скажу тобі, що я свою дочку

В високій вежі на ніч замикаю.

Тож викрасти її немає змоги.

ПРОТЕЙ

То знайте ж, ясний пане, — змога є.

Він влізе по драбині мотузяній

В її вікно і викраде кохану.

Пішов він саме зараз по драбину.

І має принести її сюди;

Отут ви й можете його застукать.

Але, прошу вас, будьте обережні,

Мій герцогу шляхетний, щоб не міг

Він здогадатися, що я відкрив вам

Таємну змову їхню. Спонукала

Мене на це лише любов до вас,

А не ворогування проти друга.

ГЕРЦОГ

Клянуся честю, Валентин довіку

Не знатиме, що викрив змову ти.

ПРОТЕЙ

Ось Валентин; мій пане, прощавайте! (Виходить)

Входить Валентин.

ГЕРЦОГ

Куди ви квапитеся, Валентине?

ВАЛЕНТИН

Даруйте, ваша світлосте, чекає

На мене посланець; він має взяти

Листи мої до друзів. Отже, я

Біжу, щоб швидше їх йому віддати.

ГЕРЦОГ

Листи оті, мабуть, важливі дуже?

ВАЛЕНТИН

Я сповіщаю лиш про те, який

Здоровий я і як живу щасливо

При вашому дворі, мій ясний пане.

ГЕРЦОГ

Ну, то пусте! Побудь зі мною хвильку,

Обговорить з тобою мушу я

Одну таємну особисту справу.

Таж, певно, знаєш ти, що я хотів

Дочку за пана Туріо віддати.

ВАЛЕНТИН

Я знаю, герцогу; то, безперечно,

Чудова партія: жених багатий,

До того ж доброчесний і вельможний,

І в нього є всі якості, які

Для мужа вашої дочки потрібні.

Хіба ж він синьйорині не до серця?

ГЕРЦОГ

Ні, мій синьйоре, — ради з тим немає!

Вона примхлива, вперта, гордовита,

Зухвала, неслухняна,