Вільям Шекспір - Збірка творів

норовлива

Й не визнає повинності; вона

Себе не має за мою дочку

Й мене як батька зовсім не шанує.

Признаюся тобі, що все те разом

В душі моїй любов до неї вбило.

Я сподівався, що на схилі віку

Її любов мене догляне ніжно,

Та помилився й вирішив я сам

Удруге одружитися; нехай

Її бере, хто хоче. Лиш краса

Тепер їй буде посагом за те,

Що батька не схотіла шанувати.

ВАЛЕНТИН

А чим же можу я допомогти вам?

ГЕРЦОГ

В одну прекрасну даму тут, в Мілані,

Я закохавсь, мій друже; на біду ж —

Вона сувора надто, і холодна,

І не звертає жодної уваги

На всю мою старечу красномовність.

Тож я хотів би, щоб на певний час

Ти став мені за вчителя, мій друже,

(Я вже й забув, як упадати слід,

Та й звичаї колишні відмінились),

Навчи ж мене, що маю я вчинити,

Аби прихильно глянули на мене

Моєї дами очі променисті?

ВАЛЕНТИН

Якщо слова безсилі — обдаруйте!

Коштовні речі краще промовляють —

Усі жінки їх вельми полюбляють.

ГЕРЦОГ

Вона назад дарунки відсилає.

ВАЛЕНТИН

Бо удає, немов їх зневажає.

Іще пошліть, і в розпач не впадайте,

Та на любов надії не втрачайте:

В байдужості красуня часом криє

Майбутні любощі і нишком мріє.

Як гнівається, свідчить це якраз —

Здобути хоче більш кохання в вас.

Як прожене вас, нічого боятись:

Самотньою не любить залишатись!

Від неї правди ви не сподівайтесь,

Бо каже: «Йдіть!», а думає: «Лишайтесь».

Хваліть її, на лестощі ловіть;

Хоч і бридка, ви ангелом зовіть.

Невправний той мужчина поміж нами,

Хто б жінки знадити не міг словами!

ГЕРЦОГ

Але ж оцю, що я тобі кажу,

Її рідня давно вже обіцяла

Шляхетному синьйору молодому.

А щоб не залицявсь до неї інший,

Її удень дбайливо стережуть.

ВАЛЕНТИН

То я б ту панну уночі навідав.

ГЕРЦОГ

Таж двері замкнено, а ключ — у схові;

До неї не потрапиш і вночі.

ВАЛЕНТИН

Що ж заважа в вікно до неї влізти?

ГЕРЦОГ

Ох, надто високо її кімната,

А мури застрімкі, і через те

Немае способу до неї влізти,

Не важачи життям.

ВАЛЕНТИН

То я б нараяв

Драбину мотузяну взять з гаками

Й на вежу злізти до нової Геро,

Якщо відважні ви, як той Леандр.

ГЕРЦОГ

Навчи мене, ти ж лицар бездоганний,

Де міг би я знайти таку драбину.

ВАЛЕНТИН

Коли її вам треба, ясний пане?

ГЕРЦОГ

Цієї ночі, бо ж любов, — дитина,

Вона мерщій хапає все, що може.

ВАЛЕНТИН

Годині к сьомій принесу драбину.

ГЕРЦОГ

І ще одно: туди піду я сам;

То як мені драбину ту пронести?

ВАЛЕНТИН

Вона легка, володарю, й не важко

Її сховати під рясним плащем.

ГЕРЦОГ

Під отаким, наприклад, як і твій?

ВАЛЕНТИН

Так, пане мій.

ГЕРЦОГ

Дозволь його помірять,

І я собі такого ж роздобуду.

ВАЛЕНТИН

Тут кожен плащ, володарю, згодиться.

ГЕРЦОГ

Я зовсім розучився їх носити.

Дозволь мені накинути твого! —

(Стягує з Валентина плащ)

Це що за лист?! До Сільвії?! Ого!

Ось і драбина, що мені потрібна!

Прошу пробачення, синьйоре мій,

Але листа я мушу розпечатать.

(Читає)

«Раби мої — думки, всі мрії красні

Мчать в далечінь до Сільвії моєї.

Якби ж то й я у тиху нічку ясну

Полинути так само міг до неї!

Ті слуги їй на грудях спочивають,

А я, господар їхній, гину з туги,

Свою нещасну долю проклинаю

Й ніяк не можу стерпіти наруги!

Кляну себе за те, що їх послав

Туди, де сам я раювати мав!»

Так-так! А це що?

«Я Сільвію звільню цієї ночі».

То он в чім річ! Для того і драбина.

А, Фаетоне (Меропсів синок),

Наважився ти правити зухвало

Небесним повозом і, мов шалений,

Спалити всесвіт?! Та невже схотів ти,

Побачивши, що світить і тобі,

Зірвати з неба зірку?! Забирайся!

Низький пролазо! Геть, зухвалий рабе!

Мани усмішкою таких, як сам!

І знай — якщо ти вийдеш звідси цілий,

За те подякуй добрості моїй,

А не твоїм заслугам. Ця-бо ласка —

Понад усі, що ними так сердечно

Тебе я ущедряв. Але ж, як ти

В моїх лишишся володіннях довше,

Ніж невідкладний вимага від’їзд,

Клянуся небом, гнів мій переважить

Мою любов до тебе й до дочки!

Іди ж! Я слухать виправдань не буду!

Як любиш ти життя, то забирайся!

(Виходить)

ВАЛЕНТИН

О, краще смерть, ніж жити на тортурах!

Смерть — це вигнання від самого себе;

А Сільвія — це я; таж у вигнанні

Від Сільвії моєї — буду я

В вигнанні сам від себе! Горе, горе!

Смертельне те вигнання! Ясне світло —

Не світло вже, як Сільвії не бачу!

І задля мене радість — то не радість,

Як Сільвії нема. Чи ж можу я

Лиш мріями живить моє кохання?

Задовольнятись привидом блаженства?

Як ніч без Сільвії я перебуду,

Мене не тішить солов’їний спів!

Коли удень я Сільвії не бачу,

Нема для мене сонця в чистім небі.

Без неї я — ніщо! Вона одна

Дає мені життєву силу, й гріє,

І бадьорить мене, й пильнує чуйно.

Вигнанням я від смерті не врятуюсь!

Зоставшись тут, від смерті не втечу.

Утікши звідси, сам себе уб’ю я!

Входять Протей та Ланс.

ПРОТЕЙ

Біжи, хлопче, біжи, біжи і знайди мені йогої

Мерщій! Мерщій!

ЛАНС

Тю-гу! Тю-гу!

ПРОТЕЙ

Що ти бачиш?

ЛАНС

Того, кого ми шукаємо; на його голові немає жодної волосинки, щоб не була вона Валентиновою.

ПРОТЕЙ

Що? Валентин?

ВАЛЕНТИН

Ні.

ПРОТЕЙ

Хто ж ти? Його примара?

ВАЛЕНТИН

І не примара.

ПРОТЕЙ

То що ж ти?

ВАЛЕНТИН

Ніщо.

ЛАНС

А хіба ж ніщо годне розмовляти? Господарю, можна йому полатати спину?

ПРОТЕЙ

Кому ти хочеш полатати спину?

ЛАНС

Нічому.

ПРОТЕЙ

Забирайся, лобуряко!

ЛАНС

А чого ж то, господарю? Адже ж я хочу полатати спину нічому! Ну, зробіть ласку, дозвольте.

ПРОТЕЙ

Геть! Забирайсь, негіднику, кажу я.

Мій друже, Валентине, слово лиш.

ВАЛЕНТИН

Я став глухий для добрих слів, мій друже.

Бо повні вуха маю слів лихих.

ПРОТЕЙ

Тоді свої — в мовчанні поховаю;

Вони жорстокі, злі й немилозвучні.

ВАЛЕНТИН

Померла Сільвія?!

ПРОТЕЙ

Ні, Валентине.

ВАЛЕНТИН

Немає Валентина вже для неї!

То зрадила мене?

ПРОТЕЙ

Ні, Валентине.

ВАЛЕНТИН

Відтоді Валентина вже нема,

Як зрадила мене моя кохана!

Ну, то кажи, як щось казати маєш.

ЛАНС

Синьйоре, є наказ, щоб вас прогнати.

ПРОТЕЙ

Що стать вигнанцем мусиш ти. Так-так,