Тімоті Снайдер - Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним, Тімоті Снайдер

чином організація замінила юденрат, голова якого мусив визнати, що не має більше «влади в гетто, тепер тут інша влада». Без дієвого адміністративно-примусового апарату, що складався з євреїв, німці вже не могли чинити в гетто так, як їм заманеться[588].

Німецькі рішення щодо долі гетто та його мешканців формувалися під упливом міркувань, що їх євреям годі було зрозуміти. Варшавське гетто для німців було спершу транзитним пунктом перед запланованими депортаціями до Люблінського району, Мадагаскару чи Радянського Союзу; далі — тимчасовим табором праці; а тоді транзитним пунктом на дорозі до Треблінки. Наприкінці 1942 — на початку 1943 року гетто знову стало табором праці — тимчасовим і зменшеним. Робітниками тут стали люди, відібрані для праці під час Великої акції. Хоча Гімлер ніколи не відступав від своєї настанови знищити усіх євреїв під німецьким правлінням, інші органи влади прагнули, принаймні в цей момент, зберегти життя частині єврейських робітників. Ганс Франк непокоївся з приводу браку робочої сили в його Генерал-губернаторстві. Численні поляки працювали в Німеччині, тож у окупованій Польщі ваги набрала єврейська робоча сила. Євреї працювали на користь воєнної економіки Німеччини, тож Вермахт теж був зацікавлений у тому, щоб вони залишалися живими[589].

Гімлер вмів укладати компроміси. На початку 1943 року він хотів трохи продовжити життя більшості євреїв, що ще залишалися у варшавському гетто. Водночас він прагнув знищити саме гетто, яке вважав центром політичного опору, безладу і хвороб. Гімлер збирався знищити тих євреїв, що жили в гетто незаконно, без документів на працю. Решту євреїв він хотів депортувати як робочу силу до інших концентраційних таборів, де вони мали працювати далі. 9 січня 1943 року під час відвідин Варшави Гімлер наказав розпустити гетто. 8 тисяч євреїв, що перебували там нелегально, слід було відіслати до Треблінки й задушити газом, а решту — близько 50 тисяч осіб — мали відіслати до концтаборів. Та коли через дев’ять Днів німці увійшли до гетто, щоб виконати Гімлерові накази, євреї поховалися або ж розпочали опір. Декілька євреїв відкрили вогонь по перших німцях, що увійшли до гетто, і таким чином захопили їх зненацька й спричинили паніку. Німці вбили близько 1 170 євреїв на вулицях і депортували ще зо 5 тисяч осіб. За чотири дні німці мусили відступити і переосмислити план дій. Командувачі Армії крайової у Варшаві були вражені. Зброя, яку вони надали членам Єврейської бойової організації, знайшла добре застосування[590].

То був не перший випадок єврейського спротиву німцям у Польщі. У самій Армії крайовій була велика кількість людей єврейського походження. Хоча командування Армії крайової було свідоме цього факту, його майже ніколи не обговорювали. Численні особи єврейського походження в Армії крайовій вважали себе радше поляками, ніж євреями. Інші приховували єврейську ідентичність на тій підставі, що у воєнній Варшаві не слід було поширювати звістку про своє єврейство. Хоча антисемітів у Армії крайовій була меншість, лише один-єдиний акт зради міг принести смерть. Новим у січні 1943 року було те, що євреї, які підняли зброю проти німців, виступили саме як євреї, з відкритим актом єврейського спротиву. Ця подія суттєво підважила існуючий у Армії крайовій та у польському суспільстві антисемітський стереотип, за яким євреї мали не битися. Тепер варшавський провід Армії крайової віддав Єврейській бойовій організації значну частку власного скромного запасу озброєнь: автомати, амуніцію, вибухові речовини[591].

У Берліні Гімлер лютував. 16 лютого 1943 року він вирішив, що гетто слід знищити не лише як спільноту, але і як фізичний простір. Той район Варшави не мав жодної цінності в очах расових володарів, оскільки в будівлях, якими (за словами Гімлера) «користувалися недолюди», не могли мешкати німці. Напад на гетто німці запланували на 19 квітня. Знову ж таки, цей крок мав на меті не вбити усіх євреїв, а переспрямувати робочу силу в концентраційні табори, а тоді знищити гетто. Гімлер не сумнівався в успішності плану. Він уже передбачав майбутнє використання площі: відтак на ній мав постати парк, а в міжчасі, до перемоги на війні, тут мав діяти концентраційний табір. Єврейських працівників з Варшави спрацьовували б до смерті в інших місцях[592].

Безпосередньо перед запланованим нападом на Варшавське гетто до справи особисто доклався німецький голова пропаганди Йозеф Ґебельс. У квітні 1943 року німці відкрили Катинь, одне з місць, де НКВД у 1940 році вбивало польських військовополонених. «Катинь, — стверджував Ґебельс, — моя перемога». Для оголошення про знахідку трупів польських офіцерів він обрав день 18 квітня 1943 року. Катинь можна було використати для створення напруги між СРСР і поляками, а також між поляками і євреями. Ґебельс цілком слушно очікував, що знайдені докази про розстріл тисяч польських офіцерів руками НКВД ускладнять співпрацю між Радянським Союзом та польським урядом у екзилі. Співпраця між ними і так була непростою, а польський уряд так і не отримав від СРСР задовільної відповіді щодо зниклих польських офіцерів. Ґебельс також хотів використати Катинь для того, щоб виставити напоказ антипольську політику, що її здійснювало начебто єврейське керівництво Радянського Союзу, і таким чином розсварити поляків з євреями. Такою була пропаганда напередодні німецького нападу на варшавське гетто[593].

Свої плани уклала і Єврейська бойова організація. Незавершена зачистка гетто у січні 1943 року підтвердила очікування, що наближається остаточна розправа. Побачені на вулицях мертві німці зруйнували бар’єр страху, а друга передача зброї від Армії крайової додала впевненості. Євреї в гетто припускали, що наступні депортації приведуть їх безпосередньо до газових камер. Таке припущення не було цілком слушним; якби вони не чинили спротиву, то більшість із них стала б робітниками в концтаборах. Але це тривало б лише декілька місяців. Засадничо уцілілі варшавські євреї не помилялися у своїх судженнях. «Останньою стадією переселення, — писав один із них, — є смерть». Небагатьом із них судилося померти в Треблінці, та майже ніхто не дожив до кінця 1943 року. Вони не помилялися, вважаючи, що опір вже не може знизити їхні шанси на виживання. Якщо німці переможуть на війні, то вб’ють усіх євреїв, які ще залишалися в межах їхньої імперії. Якщо вони й далі програватимуть, то із наступом СРСР єврейських робітників убиватимуть як групу, що становить ризик для безпеки. Червона армія — далека, та на підступі — означала ще мить життя у силуваній праці для німців. Але Червона армія на порозі означала б газову камеру або постріл[594].

Саме