Тімоті Снайдер - Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним, Тімоті Снайдер

що може пояснити його добре озброєння. Наприкінці 1930-х років польський режим сподівався вивезти значну частину польсько-єврейського населення до Палестини. Ревізіоністи були ладні вдатися до насильства заради створення єврейської держави. Така настанова знаходила симпатію серед представників польської влади. Перед війною у Польщі ревізіоністська молодь із організації Бетар готувалася до боротьби за Палестину. Подібно до молоді з Іргуну, палестинської організації, до якої частина бетарівців приєдналася, за їхній вишкіл часом відповідала Польська армія. За стінами гетто у 1942 році ревізіоністи до того ж збирали гроші й грабували багатих євреїв для того, щоб купувати зброю з-поза меж гетто[583].

Тим часом, як історія Єврейського військового союзу є історією правої мілітаристської політичної партії, що адаптувалася до умов ще важчих за ті, яких вона чекала, історія іншої групи опору у варшавському гетто, Єврейської бойової організації, розповідає про численні центристські та ліві політичні партії, що погодилися на тому, що євреям могли допомогти лише військові дії.

Подібно до правого Єврейського військового союзу, Єврейська бойова організація постала внаслідок Великої акції. Майже всіх найстарших і наймолодших на той час уже вивезено або вбито. Видається, що хоча депортації зачепили всі групи єврейської спільноти, вони цілковито знищили консервативний центр єврейського політичного життя: релігійно ортодоксальну і політично пристосуванську організацію Агудас Ізраель. Довоєнна програма організації передбачала співпрацю з польським урядом взамін за комунальну та релігійну автономію. Такий компромісний підхід зазнав тяжких випробувань унаслідок антисемітського насильства та антисемітського законодавства, притаманних Польщі наприкінці 1930-х років. Тим не менш, він залишався популярним серед старшого покоління релігійних євреїв Варшави — яке на цю мить майже повністю загинуло в треблінці. Жоден попередній польський досвід не міг підготувати Агудас до нацистів, які за компроміси відплачували вбивством[584].

Після вересня 1942 року варшавське гетто фактично було єврейським робітничим табором, населення якого складалося здебільшого з молодих чоловіків. Батьків, які перед тим могли боятися за свої родини, більше не стримував цей страх. Чільне становище зайняла політика лівиці. Єврейську лівицю в довоєнній Польщі розділяла низка засадничих питань: їхати у Палестину чи залишатися в Польщі; довіряти чи не довіряти Радянському Союзові; провадити агітацію їдишем, польською чи івритом тощо. У цей час до середовища варшавських євреїв повернулася найрадикальніша форма лівої політики — комунізм. Сталін, який у 1938 році розпустив Комуністичну партію Польщі, у січні 1942 року дав дозвіл на її поновлення у вигляді Польської робітничої партії. Відтак частина польсько-єврейських діячів цієї партії пробралася у варшавське гетто, де розпочала агітацію за збройний опір. Найбільша з єврейських соціалістичних партій, Бунд, схилялася до насильства значно менше. Переважно ці організації продовжували діяти нарізно. Через три місяці після Великої акції різні сили дійшли згоди щодо необхідності збройного спротиву. У грудні 1942 року засновано Єврейську бойову організацію. Найпершою потребою цього угруповання політиків, що майже не мало досвіду військової діяльності, була зброя. Найперша його дія полягала у зверненні з проханням про зброю до Армії крайової[585].

Тим часом за межами гетто Велика акція змусила членів Армії крайової сформулювати політику щодо євреїв. У цій справі польський спротив уже декілька разів недвозначно висловлювався протягом 1941 року. Так, здійснення обов’язків охоронців у концтаборах було засуджено як «національну зраду». Однак до літа 1942 року Армія крайова переважно трактувала біду Польщі та біду поляків як одне і те ж. Масові розстріли польських євреїв на сході спонукали організацію у лютому 1942 року створити єврейський відділ. Ця структура збирала докази щодо вбивств і у квітні 1942 року передала їх Союзникам. Депортації, що розпочалися влітку 1942 року, спонукали поляків-католиків заснувати організацію порятунку. Станом на грудень ця організація мала підтримку від польського уряду під криптонімом Жегота. (Поляки, що допомагали євреям, підпадали під смертну кару). У діяльності комітету брала участь низка офіцерів Армії крайової. Офіцери розвідки АК надавали євреям, що переховувалися за межами гетто, ідентифікаційні документи. Коли У грудні 1942 року Єврейська бойова організація попросила зброї, Армія крайова запропонувала євреям допомогу у влаштуванні втеч із гетто з пізнішим долученням до збройної боротьби. Та Єврейська бойова організація відхилила цю пропозицію. Її очільники прагнули боротися, а отже, відмовилися від стратегії відступу[586].

Командувачі Армії крайової у Варшаві мали низку стратегічних застережень щодо ідеї постачання євреям зброї. Хоча АК тяжіла до партизанської діяльності, її члени побоювалися, що повстання в гетто спровокує загальне повстання в місті, і що німці його розгромлять. Наприкінці 1942 року Армія крайова не була готовою до такого бою. Командувачі АК трактували думку про передчасне повстання як комуністичну спокусу, якої варто уникати. Вони знали, що СРСР, а отже, і польські комуністи закликали місцеве населення негайно підняти зброю проти німців. СРСР прагнув спровокувати в Польщі партизанську війну з метою послабити німців — але і з метою послабити майбутній польський спротив їхньому правлінню. Завдання Червоної армії було б простішим, якби партизани завдали втрат німецьким військам, а завдання НКВД було б простішим, якби польська еліта загинула за спротив німцям. До Єврейської бойової організації входили комуністи, які вважали, що Польщу слід підкорити Радянському Союзові. Як дуже добре пам’ятав провід Армії крайової, Друга світова війна розпочалася із спільного вторгнення СРСР та німців у Польщу. Половина Польщі половину воєнних років провела у складі Радянського Союзу. СРСР хотів повернути собі східну Польщу, а може, й більше. З погляду Армії крайової, радянське правління було не набагато кращим за правління нацистське. Метою АК була незалежна Польща. Обставин, що виправдовували б незалежницьку організацію в постачанні зброї комуністам у Польщі, годі було знайти[587].

Попри ці застереження, у грудні 1942 року Армія крайова все ж надала Єврейській бойовій організації декілька пістолетів. Єврейська бойова організація скористалася ними для того, щоб здобути авторитет і владу в гетто. Пістолетів і відваги цілком вистачало, щоб опиратися юденратові і єврейській поліції, озброєній лише кийками. Вбивства (чи спроби вбивств) єврейських поліцаїв і гестапівських донощиків наприкінці 1942 — на початку 1943 року дозволили організації створити враження нового морального порядку в гетто. Голова єврейської поліції Юзеф Шежинський отримав кулю в шию, хоч і не загинув від неї. Єврейська бойова організація здійснила успішний замах на Якуба Лейкіна, який очолював поліцію під час найбільшої акції з депортації, а згодом — на Мечислава Бжезінського, який на пересадковому пункті зганяв співплемінників на потяги. Єврейська бойова організація роздрукувала листівки, які пояснювали, що колаборація з ворогом — злочин, який карається смертю. Таким